Я опинилася в такій неприємній ситуації, м’яко кажучи, що просто не розумію чи є з неї вихід.

З Богданом ми зійшлися, коли нам обом було під сорок. У мене це був другий шлюб, а у Богдана – третій. Спільно живемо вже понад 20 років. Обоє працюємо і спільно ведемо побут. Фінансово, то можна сказати, що майже 50 на 50.

Спільних діток у нас немає, бо на початках ми вирішили, що нам буде важко тягнути ще одну дитину, хоча по віку ще цілком могли зважуватися на такий крок.

У Богдана є двоє дітей від двох попередніх шлюбів: від першого – донька Анна, від другого  – син Артем. Я, від першого чоловіка, маю двох донечок.

Погодьтеся, що четверо дітей, то не так мало, тому про спільне батьківство ми тему закрили, бо моя декретна відпустка відмінусувала б від сімейного бюджету вагомий шматок, а ще сюди додати витрати на немовля?

На даний час діти вже абсолютно дорослі, мешкають окремо, до нас навідуються лише в гості. Моя старша донечка вже й потішила нас онучкою. Богдан безмежно тішиться своїм статусом дідуся, а перші внуччині слова його взагалі заставили літати. Оте лепетання “діду”, “діду” і Богдан вже розпливається в усмішці.

Все наше з Богданом спільне життя ми прожили у його трикімнатній квартирі, свою ж квартиру я здавала в оренду. Всі ці роки гроші від оренди я вкладала у нашу родину, ні гривні не відклала.

За ці двадцять років ми зробили в квартирі перепланування, поставили скрізь теплу підлогу, поміняли вікна і засклили балкон, замовили розкішну і дорожезну кухню, утеплили фасад, придбали багато техніки – все для нашого комфорту. Іншими словами – всі гроші, що я отримувала від здачі квартири, я вкладала у нашу, а по факту чоловікову квартиру. Свою зарплатню звісно, я теж витрачала на нас.

Віднедавна я перестала квартиру здавати, бо туди переїхала донька з внучкою, бо мала певні проблеми в родині. І от я з жахом усвідомила, що після квартирантів там все дуже сумно. Та й просто елементарний ремонт не робився роками.

І от що ми маємо на виході: у чоловіка, а відповідно і його дітей, трикімнатна квартира з розкішним, сучасним і комфортним ремонтом за мій рахунок, а у мене і моїх дівчат – скрипучий паркет і непрацююча духовка.

Ще до переїзду доньки я випадково почула розмову Богдана з Артемом, до слова, спільну мову знайти вони не можуть ніяк, так от, чоловік голосно сварився:

“Я квартиру залишу Ані. Ти не матимеш нічого!

“А де тут я?”, – кольнуло тоді почуте, але під гарячу руку лізти не хотілося.

Я думала, що Богдан просто лякає сина, бо той роками сидить без роботи.

Але все ж за кілька днів я вирішила торкнутися цієї теми:

Так, квартира буде Аннина, – коротко відрубав.

Я не хотіла все завивати у папірчик і спитала прямо:

– А якщо тебе першим не стане, то де я маю жити? На вулиці?

Баогдан все перевів у жарт, що ніби ми з дітьми його зі світу справді скорше зживемо, Але мені було не смішно.

Богдане, моя квартира роками годувала нас з тобою, а там ремонтом навіть не пахне. Я думала, що ми з тобою сім’я і це питання вирішиться справедливо, – наполягала я.

– А до чого тут моя квартира – огризнувся чоловік.

Я нагадала Богданові все: і скільки мені обійшлося перепланування, і що техніку нам у магазині безкоштовно не видавали? Та все-все пригадала. Це  ж величезні гроші!

– То ти хочеш за ремонт у мене хату забрати?, – скипів Богдан.

Читайте також: Я геть не знаю, що мені робити, готова розлучитися, лиш би не доглядати за свекрухою. сиджу тут, відключила телефон, відпочиваю, приходжу до тями, чоловік там зі свекрухою. Син зі мною. І я не хочу завтра повертатись

Я не якась там безсердечна і мене болить душа за Артема, але сказати по правді, то моє становищ болить мене більше.

Я висунула таку ідею, щоб Богдан продав квартиру, віддав мені за ремонт і з залишком робив все, що душа забажає. Я думаю, що я б за ту суму спокійнісінько купила собі однокімнатну квартиру. Але він категорично проти, бо ж це вже буле спільнонажите майно, а зараз квартира лише його, а я, наївна, вбухала сюди купу грошви за ці роки.

На ремонт у моїй квартирі він теж не хоче давати, каже, що немає. Добре, що на себе має і на свої забаганки.

Я вже думала навіть поговорити з Анною, але навряд чи вона мене зрозуміє. Вона ж не така немудра, як я, вона не відмовиться так просто від свого.

Словом, здається мені, що я в тупику. Ми ж не молодіємо і я вже точно не наскладаю на окрему квартиру. Що мені тепер робити просто не знаю. Підкажіть будь ласка, може хтось мав подібний досвід?

Фото Олександри К.