Шукала я співмешканку, щоб платити менше, без шкідливих звичок, акуратну і відповідальну. Вимога була єдина – вона має працювати, щоб я була певна, що вчасно платитиме свій внесок за квартиру.
Ангеліна видалася мені приємною людиною, а співжиття з нею довело, що вона старанна та акуратна, тому за рік життя я не мала з нею ніяких проблем.
Сама я займалася прибиранням і їй інколи підкидувала роботу.
Ми навіть здружилися, хоч між нами різниця у віці двадцять років. я себе вважаю доволі прогресивною жінкою і відчуваю себе на тридцять років.
І ось почала я помічати, що приходить Ангеліна все сумніша та сумніша, а потім мені й видає:
– Галю, я при надії, а хлопець вже який місяць не дається чути. Телефон поза зоною і на повідомлення не відповідає. Що робити? Мама мене просто задзьобає.
– Та ти маєш богові дякувати, що відвів від тебе такого хлопця, а то б все життя з ним промучилася. Подякуй і живи далі, бо ж діти, то завжди щастя.
– А що я мамі скажу? Вона в мене дуже строга! Вона староста села і тут я з дитиною. Ти її просто не знаєш…
– Мама побурчить і перестане, все буде добре.
Але мої слова не дуже її розраджували.
І якось я була в одному будинку, прибирала, а телефон задзвонив, а я ж не чую. Аж тут хазяїн приносить мені його і каже, що мовляв, телефонують. Дивлюся на екран – Ангеліна, взяла слухавку, поговорила і забула.
Аж тут через якийсь час знову Джон мені каже, що то за дівчина мені телефонувала.
А я візьми й розкажи, що вона при надії, хлопець втік і тепер вона не знає, що робити, бо й додому вертатися не може.
І тут Джон попросив мене його з нею познайомити.
Я здивувалася, але потім вирішила, що це просто чудова ідея, бо за таким багачем Ангеліні буде як в бога за пазухою.
Так і сталося, вона Джонові сподобалася і сама бачу, що й Ангеліні чоловік теж сподобався.
За якийсь час дійшло у них до весілля, мати, звичайно, там була найщасливіша, але Ангеліна вже тоді носом крутила:
– Щось тут не те, Галю, і ставиться до мене гарно, і все для дитини приготував. Щось тут не так.
– Що не так? людина поводиться по-людськи, а ти хочеш аби ти сама за свої гроші купували колиску і складала, тоді то буде нормально?
Далі ми тільки час від часу переписувалися і переважно Ангеліна писала, що вона піклується про малюка, а
Джон спить в іншій кімнаті.
– Він мені так старається вгодити, що це просто неможливо винести. Я від цього втомилася!, – казала вона мені, а я просто не знала, що відповісти.
– Може, ти будеш трохи вдячною?, – питала я її.
Напевно вона мене послухала, бо через якийсь час сказала, що при надії, але чоловік ставиться тепер до неї по-іншому.
– Він такий відсторонений, наче ми чужі люди, не хоче говорити чи має когось іншого, просто каже, що зайнятий.
Пройшов ще час і вже Ангеліна вийшла на роботу і почала всюди сама ходити, наче по-роботі, на зустрічі «ділові» в ресторани та готелі. Я на фото дивлюся, що вона то в одному ресторані, то в другому, але без Джона.
– А чоловік де?, – пишу їй.
– Ой, він не хоче нікуди ходити, а мені по роботі треба. Тай добре, бо я вже його не можу витримувати і цю всю ситуацію.
А от тепер прибігла до мене жалітися, що вона Джона не любить і хоче піти від нього, а він каже, що дітей їй не віддасть і за законами це цілком можливо.
– Нащо ти мені його підсунула, – каже мені.
Я просто не маю слів. Я людині добре зробила, інша б на її місці мені віддячила, а ця з претензіями. Як таке можливо?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота