Якби мені донька не поставила Дію, то я б і далі нічого не знала. Навіть не скажу, що більше зачіпало – факт того, що чоловік зі мною розлучився сам, чи те, що нічого мені не сказав чи те, що жив з іншою в нашій квартирі. Хоча таки знаю, що мене найбільше вразило і таке точно не варто забути, бо я точно знаю, що Петро проситиметься назад, варто його жінці вже привести дитину на світ і він буде точно так себе вести, як і в моєму випадку.
Історія банальна: я виїхала з дітьми за кордон, поки облаштувалася, поки влаштувала дітей в школу, вивчила мову і отримала роботу, то пройшов певний час.
З чоловіком ми зідзвонювалися і він почав казати, що раз я тут, то можу заробити більше грошей та ми нарешті можемо втілити його мрію і купити гараж.
– Я гроші лопатою не гребу, – кажу я йому, – мені й на дітей треба одягти, взути і нагодувати. Добре, що житло дали безкоштовно, але платити за комуналку треба. Якщо буду мати лишні сто євро, то висилатиму тобі.
І отак ми говорили, такі мали плани. Але йшов час і я розуміла, що чоловік нудиться, тому вирішила, що як буде мати гараж, то буде мати чим себе зайняти, тому почала висилати більші суми.
За ці три роки я йому вислала десять тисяч євро, я так дивлюся по своїй витратах і думала, що цього досить аби купити гараж та себе зайняти чимось, а не викликати нас з дітьми назад.
– В дітей стабільне навчання, гуртки, шанс поступити тут вчитися, чого я буду вертатися?, – казала я йому.
Тобто, у нас не було й мови про те, що він не розуміє ситуації і тільки на своєму тримається.
Наче все розумів.
І ось донька мені закачала дію, бо ми мали вернутися на кілька тижнів. І тут мені попідтягувало купу документів і сюрприз – я вже два роки, як розлучена!
Я тоді до Петра телефоную і кажу, що це таке, бо ж не вірю очам.
– А що ти хотіла? Тут чоловіки на вагу золота, так, що ти прогавила своє щастя.
– Ти серйозно? Чи ти жартуєш?
– Серйозно, вона чекає від мене дитину і ми одружилися.
Я кинула слухавку. Не могла повірити, що це зі мною сталося. Я була така обурена, що не могла довго прийти до себе і не могла заспокоїтися.
І от подруга мені й каже:
– Ти маєш зрозуміти, що тебе в цій ситуації обурює найбільше.
– Та як що? Я тут на чужині заради дітей, я йому гроші висилаю, піклуюся про нього, а він таке зробив! Тут все зачіпає.
– Ні, ти маєш визначити, що саме найбільше і тоді тебе відпустить.
І стала я думати-гадати. Я вже на початку перелічила, що мене хвилювало, але далі я от про що подумала і що дійсно мене вразило в цій всій історії – він жив на мої гроші, не соромився брати їх у мене два роки, хоч вже не мав мене за жінку. Як це так взагалі робити? Хіба це чоловічий вчинок? І його пасія, яка це все знає, вона готова жити з таким чоловіком і ростити з ним дитину? Адже я вже точно гроші висилати не буду і що тоді?
І після цього мене попустило. Як добре, що ось такий чоловік відпав від мене, коли я ще молода жінка, бо що таке сорок шість?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
