fbpx
Історії з життя
За тиждень до свят я вирішила переміряти одяг і в разі чого провітрити, ніби, бог напоумив! В штани я ще влізла, але застібнути – ніяк! Ні лежачи, ні стоячи, ні догори дриґом!

Бажання насправді здійснюються, просто сам процес буває не дуже приємним – це я на собі переконалася.

Це було на початку зими – я нарешті купила собі омріяні джинси, саме того фасону, який мені пасував і такі, про які мріяла. Але як бережлива панянка, я в них не ходила, а вирішила, що всіх вражу на свята, я вже точно не пам’ятаю, на які саме свята це мало бути, але точно проміжок між купівлею і подіями складав десь місяці два.

Не знаю чи від щастя, чи від чогось іншого, але за ці два місяці я умудрилася набрати декілька кілограм. Візуально я цього не бачила, чоловік розумно мовчав, коли я його питала, як я виглядаю.

А дзеркало що? А дзеркало має такий ракурс, що от в ванній повнить, а в коридорі саме те, що треба – струнка і щаслива.

Отак я собі живу і горя не знаю, хвалю, яка я бережлива та вправна дружина, бо перед святами ціни на одяг зростають чи не вдвічі, а я купила те, що треба і зі знижкою! Не оминаю розказати про це чоловікові, мовляв, маєш золоту дружину, але не цінуєш.

І ось за тиждень до свят я вирішила переміряти одяг і в разі чого провітрити, ніби, бог напоумив! В штани я ще влізла, але застібнути – ніяк! Ні лежачи, ні стоячи, ні догори дриґом! Не застібаються і все!

Я тоді до чоловіка:

– Чого ж ти, такий-сякий, не сказав мені ще тиждень тому, що я поправилася?

– Та ти не поправилася, – гне своє чоловік.

– Як не поправилася? – напираю я.

– Ну хіба трішечки, – каже він і очима так безневинно кліп-кліп

Я на коліна та до бога, бо себе добре знаю, що дієту я не витримаю. Кажу йому, Господи. Я ж так старалася зекономити, я така вправна господиня і берегиня домашнього гаманця, невже ти не оціниш мої старання? Невже ти не винагородиш мене? Ти покинеш мене разом зі штанами, що не застібаються?

Бог мене не покинув…

На наступний день у мене почав рости зуб мудрості. Ні не рости, а перти так, що ясна розпухли і рот майже не відкривався. Ніякі ліки не допомагали або хоч якось зарадити. Я не їла і не пила, хіба яку водичку через трубочку… Що я пережила – це дурдом.

Але вкінці тижня я влізла в джинси…

Я впала на коліна і почала дякувати богу пошепки, бо рот ще не відкривався.

На свято я почувалася фантастично – джинси сиділи, як треба, рот я ще не могла добре відкрити, тому й чоловік теж був щасливий.

Мрії – збуваються.

Фото Ярослава Романюка.

You cannot copy content of this page