Що дівчині треба аби закохатися? Погляду і усмішки достатньо аби приписати людині добре серце і те, що ви для неї особлива, найкраща у світі. Так сталося і зі мною.
Поїхали з друзями в гори, а там під гітарний бренькіт, сюрчання коників і світло зір я закохалася на все життя. Навіщо було чекати, коли я була певна у ньому, у його любові? Ось так я через місяць зрозуміла, що чекаю дитину, сказала Саші, а він і покликав заміж.
– Тільки з мамою тебе познайомлю, вона строга, тому не кажи, що ти дитину чекаєш, – попросив мене він.
Я дуже хвилювалася, коли йшла до Віри Петрівни знайомитися і не даремно.
– Що ти в ній знайшов?, – замість привітання спитала вона Сашу.
– Мамо, ми хочемо одружитися, – пробурмотів він.
– З цією? Ти що очей не маєш?
І далі вона розказала, що в мені жодної чесноти, що я щось її дитині підлила, чимось приворожила і треба просто перечекати, коли мана мине.
– Мине через вісім місяців, – не стрималася я.
– А от і розгадка!, – вигукнула вона, – Тепер все зрозуміло. Ще треба подумати, сину, чия це дитина. Такі ні перед чим не зупиняться!
Я вискочила з квартири, а Саша побіг за мною. Просив не звертати увагу, казав, що ми одружимося, але питання – де ми будемо жити?
Мої батьки були з села, я жила в гуртожитку. Нам дали кімнату в сімейному, для Саші було важко, адже на все треба було чекати в черзі – на вільну комфорку, чергу до душу, приходити в певний час.
Коли з’явилася дитина, то я розуміла, чому Саша все частіше ночує в матері, але одного дня він просто забрав свої речі.
Я прийшла з дитиною на поріг до свекрухи, та лишень трішки прочинила двері і прошипіла:
– Забирайся, спала мана з моєї дитини і я на все готова аби його від тебе звільнити.
Блиск в її очах мене налякав і я відступила.
Далі прийшлося вертатися в село до батьків.
Довчилася, але робота не тішила ні зарплатою, ні умовами. Я ніяк не могла заробити навіть на оренду квартири аби перевезти сина, батьки мої працювали в селі – тато на фермі, а мама в бібліотеці, у них теж грошей не було.
Тоді прийшлося поїхати на заробітки.
І ось так мені й пройшло життя, спочатку було важко, а потім втягнулася, звикла, розуміла, що в Україні з такою зарплатою роботу не знайду.
Син вчився в моєму університеті, казав, що любить це місто і хоче в ньому жити. Я купила йому квартиру, за його батька не переживала, бо він був схожий на мене, а не на нього. Та й стільки років пройшло, колишнім чоловіком я не цікавилася.
Мій син добре вчився і відкрив власну справу в сфері айті, дуже добре заробляв, сказав, щоб я більше нікуди не їздила, бо відтепер я буду тільки відпочивати і можу нарешті зайнятися тим, що люблю.
А далі він мені сказав, що познайомився з хорошою дівчиною і готовий на ній одружитися. Сказав, що її батьки вже хочуть познайомитися.
В той момент я трішки зрозуміла свою колишню свекруху, адже такого сина виховала, гарний багатий і вже якась на нього око поклала.
Дівчина мені не сподобалася, не пара вона моєму синові, надто яскрава, йому потрібна домашня, віддана і та, яка підставить плече та зрозуміє, розрадить.
Величезним зусиллям волі я не сказала йому нічого про дівчину. Вирішила, що мана спаде і син сам її покине.
Але йшов час, Інна прибігала до мене, наче я їй подружка, на каву запрошувала, на чай, тортики приносила, по магазинах пройтися.
Коли вона завмерла перед весільним салоном з сукнями в гіпермаркеті, я все зрозуміла – вона не відступить.
Тієї ночі мені наснилася колишня свекруха, яка крізь шпарину шипіла мені «Забирайся». Я прокинулася вся мокра, важко дихала, волосся на голові стало дибки.
Я можу не любити невістку, але я можу любити онуків, дітей мого сина.
Зранку я зателефонувала синові і сказала, що раз він хоче женитися на Інні, то я не заперечую.
– Дякую, мамо, Інна дуже переживає, що вона тобі не подобається, але вона дуже хороша. Просто дай їй шанс.
І я вирішила так зробити, дати шанс їй і шанс собі.
