fbpx
Історії з життя
Заходжу в квартиру і розумію, що без альпініського спорядження до кімнати не дійти. А коли побачила, що саме невістка моя робить, так узагалі дар мови втратила

– Ну, хоч у суботу один раз на тиждень можна було б прибирати, щоб у неділю вдома було чисто, – у розпачі розповідає Ольга Степанівна. – Я такого безладу в житті ніколи не бачила.

Року ще не минуло, а квартири я вже не впізнаю. Який син, така та його дружина. Підлоги не мили, мабуть, жодного разу, коли заїхали, сантехніку не чистили, про вікна вже мовчу. На кухні такий запах, що неможливо там всидіти. Холодильник смердить, тепер його тільки викидати, а він новий майже був.

Дружині сина за тридцять, вже не дівчинка. Інтелігентного походження. Доглянута, симпатична. Але на що вона мені перетворила квартиру – це словами не передати!

Туди заходити лише з протигазом та освітлювальними приладами! Все розкидане, перемішане, одяг по підлозі валяється, чашки на диванах, А поки дійдеш до ліжка, можна спіткнутися і заблукати.

Син Ольги одружився близько року тому, і молодята одразу поселилися у квартирі, яку їм віддали батьки.

У Ольги із чоловіком Максим – єдиний син. Квартиру для нього вони купили ще кілька років тому, просто оформлена вона на Ольгу, та й так їй спокійніше. У разі чого невістці нема на що претендувати.

Щасливі молодята одразу заселилися у квартиру, особливо не питаючи, кому вона формально належить. Живуть, як у себе вдома, от і дозволяють собі зайвого, вважає Ольга. Найбільше її хвилює те, що невістка зовсім не прибирає вдома.

– Скільки не заходжу до них у гості, завжди застаю безлад , – бідкається Ольга Степанівна. Тиждень тому я не витримала і прочитала невістці лекцію.

Я зайшла до них, невістка була вдома. Бачу, сидить, робить манікюр, а довкола – хоч сміттєвоза викликай. Причому розкидані переважно її речі: у коридорі, спальні — від шафок до підлоги. Шмотки, флакончики, туфельки, посуд – все вроздріб, на столах, на новому дивані або взагалі просто під ногами.

Невістка червоніла, блідла, щось там виправдовувалася у відповідь. Я висловила все, що думала і пішла додому. Попередила, якщо ще раз таке заставу, то відправлю їх або на орендоване житло, або до батьків в однокімнатну квартиру. Як можна не цінувати те, що тобі дісталося практично дарма?

Увечері син зателефонував – що трапилося у вас там, що за шум? Я і йому всю душу вилила. Через два дні мовчання зателефонувала невістка, вибачалася, сказала, що вони зрозуміли свою помилку і таке більше не повториться.

Коли я прийшла до них у вівторок, квартира сяяла чистотою. Як пізніше виявилося, прибирала не невістка, а наймана клінінгова компанія. Але я була впевнена, що невістка взялася за розум.

У неділю я поверталася із подругою з церкви. Вона почала розпитувати мене, як живуть мої молоді, ось я і запропонувала їй зайти до них у гості, крім того, квартира була поруч. У мене був ключ, тому без питань відчинила двері.

У квартирі знову було все догори дригом. Ми зайшли на кухню, а в раковині стояв ще позавчорашній немитий посуд. Син і невістка навіть не вийшли з кімнати привітатись. Ми подивилися на квартиру, мені перед подругою було так соромно, що не передати словами.

Наступного дня я знову прийшла до них, щоб їх напоумити, але застала порожню квартиру. Я зателефонувала синові, він мені сказав, що вони з’їхали, бо жити під моїм контролем більше не збираються.

Спілкуватися тепер зі мною вони не хочуть, а я не розумію, чому вони так? Я ж лише хотіла, щоб вони підтримували порядок, а не доводили житло до того стану, що я бачила. Замість мене послухати, вирішили триматись подалі. Їхнє право. Я себе винною не вважаю.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page