Заходжу, як завжди у дім мого сина, звичним рухом знімаю пальто підіймаю очі і втрачаю дар мови. Навпроти мене із кімнати саме вийшла Катерина. Іде у халаті своєму строкатому домашньому, побачила мене усміхнулась, все ніби як так і потрібно і це нормально. Я вже готова було що доброго їй сказати і навіть повітря набрала, аж тут син. Я от прямо при тій Каті і запитала, що вона робить у його домі. Він таке відповів, таке. Е-х! Не думала, що до такого дійде.
Мій син із жінкою своєю, Катериною, уже десять років у шлюбі проживає. Ще колись узяв він дівчину із сусіднього села. Я була проти такого його рішення ще тоді, бо родина у неї була неблагополучною. Але Сергій мене слухати не став, то мусили грати весілля.
Я згодом думку свою про Катерину таки змінила. Дівчина була моторною і бралась до будь-якої роботи. Не дивлячись на те в яких вона умовах виросла, у домі завше було чисто і на подвір’ї і на городі. Сама, мов лялечка. Навіть, поява дітей не вплинула на її любов до чистоти. Не знаю, може й не спала вона, але що не зайду – чистота, порядок і їсти повен холодильник є.
Дивлюсь, сім’я хороша, онуки ростуть, так є дрібні непорозуміння, але живуть між собою дуже гарно і дбають разом усе в хату свою та в дітей вкладають. Тішилась дуже, бо колись мусила сама сина виховувати. Тягла усе на собі і нікому було підсобити.
А оце пів року тому Сергій темніший за хмару став. Виявилось, що Катя його має кавалера. Більш того, із тим чоловіком вона майже рік таємно зустрічалась. Кажу йому: “То чого ти це терпиш? Поверни де узяв, хай звідти на побачення їздить. Який чоловік на таке очі закриватиме?”. А Сергій мій лиш сказав, що сам розбереться і додав, що якщо я втручатимусь, то більше сина у мене немає.
Мололось-теребилось, та пішла Катя до “того” і дітей з собою забрала. Важко мій Сергій усе переживав, дуже важко. Добре, що хоч до чарки не зазирав, усю силу в роботу вклав. Днював і ночував там, вже аж бригадир мене просив його забрати, бо ж там і зляже.
А це на тобі! Явлення друге. Катерина на сцені. Хотіла їй зачіску поправити, але син мене під білі руки і за поріг. Вивів до хвіртки і каже:
— Тепер, мамо, слухай. Я й далі буду із Катериною жити, як жив. Заплуталась вона, пожила трішки із іншим і зрозуміла де її родина справжня – повернулась. У нас двоє дітей і сім’ю я свою не буду руйнувати тільки тому, що мама їхня оступилась. Ти тата мого тоді не пробачила, а скажи, кому від того краще було? Я й досі із ним спілкуюсь і обоє шкодуємо, що виріс я у бідноті і без нього, тільки тому, що ти горда була дуже. Я таким не буду. Не бажаю дітям своїм такої долі. Так що ти, мамо, або нормально із Катею спілкуєшся усе забувши, або за більше на моєму подвір’ї не з’являєшся. Це моє останнє слово.
Брела додому і світу білого не бачила. Такий мене жаль узяв, так же ж прикро мені було.
Прошу вашої поради, як мені сина свого урятувати, як очі йому відкрити? Не буде йому із тією Катрею щастя, невже ж не розуміє?
Зінаїда Р.
Головна картинка ілюстративна.