fbpx
Історії з життя
Замість того, щоб берегти чоловіка, який був до Лариси дуже ласкавий, вона про нього пліткувала на кожному кроці, причину завжди знаходила. Сусіди казали, щоб отямилася, адже золотий чоловік, але вона відповідала, що діти – це для неї золото, а чоловік як прикре непорозуміння, вічно під ногами крутиться, його ще треба обпирати і годувати

Зовсім недавно переїхали ми з чоловіком в нову квартиру, нарешті змогли купити – хай не в новобудові, а хрущовку, але все одно своє-рідне. Сусідів ще не знали, але почала до нас заходити старенька сором’язлива бабуся, боже створіння: одягнена дуже бідно, але чистенько, ходить важко, спираючись на паличку. Грошей ніколи не просить, тільки цукру, цибулину або жменю крупи. Звичайно ж, ми з нею ділимося, чим можемо, а вона дивиться на нас і каже: «Яка ви гарна пара, бережіть себе. Діти виростуть, а ви один для одного залишитеся! Це я не вберегла, що мала!». Витре сльози хусточкою, візьме згорток, дякує і йде.

Незручно було її питати – що в житті у неї такого страшного сталося, але інші сусіди просвітили, старожили нашого будинку. У цієї бабульки була велика сім’я: вона, чоловік і троє дітей. Жила раніше вона в іншому під’їзді, в трикімнатній квартирі. Характер був поганенький: на чоловіка вона постійно репетувала, а з дітей порошинки здувала, називала їх своєю надією і опорою. Чоловік був трудягою – працював в ремонтній майстерні, та ще підзаробляв оремо: щось завжди лагодив сусідам. Він стандартної винагороди – пляшки, завжди відмовлявся, брав грошима, зрідка випивав келих пінного, але під мухою його ніхто не бачив. Всі гроші – в сім’ю, дружину.

Замість того, щоб берегти чоловіка, який був до неї ласкавий, вона про нього пліткувала на кожному кроці, причину завжди знаходила. Сусіди казали, щоб Лариса отямилася, адже золотий чоловік, але вона відповідала, що діти – це для неї золото, а чоловік як прикре непорозуміння, вічно під ногами крутиться, його ще треба обпирати і годувати. До слова, вона майже не працювала, тільки дітьми займалася. Одного разу її чоловік таки пішов із сім’ї – Лариса настільки його заклювала, що навіть ангельське терпіння б луснуло. Але вона гордо розповідала, що це вона його вигнала, а сама пішла працювати листоношею.

Діти її виросли, син поїхав далеко на північ, ніхто більше його не бачив. Дві молодші доньки вважали за потрібне продати батьківську квартиру, поселити маму в однокімнатній квартирі, розділити собі здачу і теж помахати мамі ручкою: вони обидві вийшли заміж. За багато років сусіди бачили кілька разів її дочок, але багатства ці візити бабусі не додавали – вона так само ходила і просила у сусідів їжі, пенсія у неї дуже маленька, діти не допомагають. Аж тепер вона з теплотою згадує свого чоловіка, але де він – вона толком не знає. Каже, що чула, що у нього інша сім’я, дуже добра дружна, там його дуже цінують.

Почувши цю історію, я все частіше притуляюся до чоловіка, шкодую і бережу його. Бувають сварки, але ми не скандалимо. У нас росте син і донька, і я точно знаю – якими б вони не були хорошими, але у них буде своя, окрема сім’я, а ми залишимося вдвох. Не через горезвісну гуртку води, а щоб не було такої самотності, та й любов треба зберегти. Намагаюся вселяти своїм подругам, щоб сильно на дітей не сподівалися, а бачили опору в чоловікові, але що за дивна мода така – всі як одна вважають, що чоловік їм весь час щось винен, а якщо не тягне, нехай іде лісом. Думають, що вони завжди будуть затребувані, і іншого чоловіка завжди можна знайти.

Читаю іноді статуси і різні цитати в соціальних мережах, які «лайкають» в основному жінки. Всі, як на підбір якісь чоловіконенависниці: у кожному рядку дами вихваляють себе, а чоловік весь час або бевзь, або недостойний невдаха. А ще на цю тему багато недолугих жартів, мені завжди не до душі такі пости. Ще й коментарі до них відповідні – схвальні. Читають такі коментарі молоді дівчата і будують для себе подібну модель сім’ї – так, мовляв, і має бути: я – споживачка, чоловік – виконавець, або пішов до біса, у мене ж прекрасні діти є! Тільки потім приходить розчарування.

Доньку я такого точно не навчу! Наші діти знають, що головний у нас в родині – їхній батько, якого я ніколи не ображу. Чоловік відповідає мені тим же – ласкою і добротою. Пройде ще років десять, і діти у нас будуть по своїх родинах, а ми з чоловіком залишимося вдвох. Для мене сусідка бабуся – живий приклад, як жити не можна. Та й багато інших дам, які вже зараз собі копають яму, недооцінюючи чоловіків, але, ясна річ – чоловіки ось-ось покинуть своїх крикух. Милі жінки, які зараз власноруч руйнують свої стосунки з чоловіками, задумайтеся про це вже сьогодні! Діти вам будуть не помічники в старості, навіть не сподівайтеся на них, навіть на самих хороших – будуйте свою долю самі, не смикаючи дітей.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook