fbpx

Заміж я вийшла дуже молодою одразу після школи у мене вже була донечка і мама моя була дуже мною незадоволена.

– Що ти в житті бачити будеш тепер? Ще чого доброго твоя донька така сама буде і тільки й житимеш, що заради онуків. Ні світи ніякої, ні роботи!

Але мені було все одно, що вона каже, бо я любила Ігоря і не мислила свого життя без нього. Жити ми пішли до його батьків і тут я зрозуміла, що таке жити не у матері. Свекруха тільки те й робила, що слідкувала, що я не так зварила чи поставила. Що я могла знати в сімнадцять років, але та вела себе так, наче я вже мала ідеально готувати і прасувати, тримати хату в чистоті. Ігор став геть відлюдькуватий, бо при батьках мене навіть не обіймав, соромився чи що. Проте, його батьки сказали, що таки вивчать свого єдиного сина і він справді поступив в інше місто вчитися, а я залишилася в них.

– Нема чого до матері ходити, вже вийшла заміж, то живи, де тобі чоловік вказав.

Але там було просто нестерпно і я з дитиною пішла назад до батьків. Проте мама теж не відставала від свекрухи:

– От бачиш, як воно є, тобі світ з дитиною закритий, а він вчиться! У нього життя, а у тебе пеленки! Що мені з тобою робити? Виростила на свою голову!

А далі мама сказала, що нема чого мені сидіти.

– Підеш поступати в те місто, де й Ігор, мені байдуже на кого, але будете там разом і може все у вас буде добре. Дитину я догляну.

Мама не просто доглянула мою Марту, вона до цього залучила і бабусю і дідуся, всі по черзі гляділи її, бо мама й тато теж працювали. Я таки вступила на педагогічний і їздила на навчання разом з Ігорем. І знаєте, це було зовсім інакше, ніж вдома під наглядом батьків. Ми гуляли і веселилися, як і слід студентам, просто вдома нас чекала донечка, за якою я дуже сумувала.

Проте, я навідріз відмовилася й далі жити в свекрухи, тому ми приїжджали на вихідні до мене. Поки ми вчилися, донечка вже пішла в садочок і ми отримали професію. Стало питання, де ж ми будемо жити і батьки нас знову виручили, скинулися і купили нам квартиру.

Наша донька вже випускниця, а ми ще зовсім молоді, дехто з моїх подруг ще тільки думає про те аби вийти заміж, а у мене донька на порі.

І ось почали мені подруги говорити, що хоч я й молода мама, але виглядаю геть не дуже.

– Ти на себе подивися, яка ти немодна, – кажуть вони, – ще вагу можна одягом прикрити. Але ти на лице своє подивися. Губи вузькі, брови тонкі. Тепер косметологія пішла вперед. То вже варто тим користуватися.

І напоумили вони мене зробити собі губи. Чоловік спочатку подумав, що я попеклася чимось чи мене що вкусило, бо то було літо. А далі як придивився і давай:

– Ти що наробила?

– Та губи, хотіла бути гарною, бо ти вже геть на мене уваги не звертаєш! В моїх подруг тільки медовий місяць починається, а у тебе таке враження, що піднімається тільки тиск!

– Скільки це коштує,- спитав чоловік і від моєї відповіді схопився за серце.

– Ти правду кажеш, що в мене вже тиск скочив! Та я думав, що ти у мене мудра жінка. А ти отаку дурницю зробила ще й за шалені гроші! Я на тебе й дивитися не хочу, бо це не губи, а казна-що! Коли воно спласне?

– Через два роки, – кажу йому.

Він аж за голову вхопився і тепер вже до мене не підходить і коли я сідаю їсти з ним, то він забирає тарілку, бо не може бачити, як я їм.

Ось так я хотіла відновити свій шлюб, а тільки наробила шкоди. Розповіла подругам, а вони радять такого чоловіка покинути, який не розуміє, як мені гарно, бо звик, що я виглядаю, як сіра миша.

А я вже не знаю, що й робити, бо мені й грошей шкода, чоловіка втрачати не хочу і подруги теж праві. Що б ви порадили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page