fbpx

Заповіт я знайшла не сама, поруч чоловік був. Можливо, якби все склалось інакше, то й не виникло б нині цієї ситуації. Він прочитав його першим і від радості аж по квартирі застрибав. “Наше, все наше”

Заповіт я знайшла не сама, поруч чоловік був. Можливо, якби все склалось інакше, то й не виникло б нині цієї ситуації. Він прочитав його першим і від радості аж по квартирі застрибав. “Наше, все наше”.

Моя мама ніколи не любила мою старшу сестру. Свого часу тато Маринки залишив маму одну в складних обставинах, а мама цього пробачити не змогла. Але не чоловіку колишньому, а саме Маринці.

З дитинства пам’ятаю. як шкода мені сестру було. мало того, що мені купувалось усе найкраще, так сестра ще й на горіхи отримувала, навіть за те, що я зробила. Мама нас постійно порівнювала і мені було дуже соромно перед сестрою. адже я знала, що вона хороша і добра а тут таке про неї мама наша говорить.

Мій тато ніколи і ніяк не звертався до маринки. Я від нього за усе життя її імені не почула. мене на руках носив, а її не помічав.

Я постійно вибачення у сестри своєї просила. Я Мариночку любила і люблю, коли старша стала то пробувала її захищати перед батьками, але намарне.

після такого з Маринкою довго ні тато ні мама не розмовляли, казали. що вона мене намовляє на них і переконати їх не було змоги.

Коли ми виросли, то я пішла вчитись. а от Маринка не могла. Я пам’ятаю ту розмову, коли Маринка захлипана просила її відправити хоча б у технікум. однак мама відповіла, що Маринка має тата, от він хай її і вчить, а вона її виростила і з неї досить.

Ми з Маринкою найкращі подруги. Коли я вивчилась і отримала хорошу роботу, то настояла на тому. аби й сестра вчитись пішла. Допомагала їй із дітьми, оплачувала що треба було і Маринка нині теж має хорошу роботу. Вона розумниця і досягла, навіть більшого ніж я. Я пишаюсь своєю сестричкою, саме на таких людях цей світ і тримається.

І ось, мами не стало. Тата немає уже вісім років і своє майно він заповів мені свого часу. Не багато – однокімнатна квартира його бабусі у старому районі Львова, але він заповів її мені. Не нам із Маринкою, а саме мені.

А коли ми із чоловіком після поминок у квартирі мами прибрали, то знайшли її заповіт. Сені і досі прикро, що я була не сама у цей момент, бо у заповіті мама все своє майно мені залишила і тільки. Вісім гектарів землі, старенька іномарка і батьківська квартира – все мені. Про Маринку там ні слова не було.

Мій чоловік. аж застрибав від щастя. У нас двоє синів і у голові мого чоловіка одразу все по поличкам розклалось. він уже батьківську квартиру продав, і придбав синам по двокімнатній. “А земля нас годуватиме” – сказав мені.

Я ще тоді йому про Маринку нагадала і сказала, що поділю все порівну. але він мене не зрозумів. Він говорить, що я не про сестру думати повинна а про дітей власних. Мовляв, Маринка не погано і сама вигрібає в житті, а діти наші ще до пенсії собі на житло збирати будуть при нинішніх цінах.

От тепер у нас в родині  велике непорозуміння. Чоловік проти того, аби я сестрі щось віддавала, а я не можу інкаше.

Ну скажіть, хіба я не права чисто по-людськи. Сестра і так натерпілась і я не хочу, аби і з моєї сторони вона прикрощів зазнала.

Поліна К.

10,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page