Багато років я ображалася на батька. Тому, що він пішов від нас з мамою. Але ситуація виявилася складнішою ніж я думала.
Від мого батька мені залишилося мало чого. Останній раз його бачила коли мені було сім років. На руках кілька, злегка пожовклих від часу, дитячих фотографій. З них видно, що він був високим темноволосим чоловіком, який тримав мене на руках. В цей момент у голові уривками крутяться спогади. Але вони не надто приємні. Постійні непорозуміння та потерта валіза, яка часто стояла біля дверей.
Отже, практично все що я знала про тата, було виключно з розповідей мами.
Повинна сказати, картинка складалася не найкраща. За словами мами: тато любив за іншими спідницями походити та ще й у часто за комір заливав. Тому вона його з дому і виставляла. А коли мені виповнилося п’ять, він пішов остаточно. Після цього мама заборонила йому спілкуватися зі мною.
Але дивлячись на ситуацію він і сам не прагнув спілкування. Лише раз, за весь час, він насмілився зробити єдину спробу. На перше вересня провів мене у перший клас. Але мамі це не сподобалося і вона затіяла суперечку. І після цього я його більше не бачила, вже майже двадцять років!
– Ти збираєшся батька на весілля запрошувати? – запитав мій наречений Микола, коли ми з ним обговорювали кількість гостей для ресторану.
За словами мами, тато завжди влаштовував неприємні сцени на людях, тому мені не дуже хотілося його бачити.
– Поки що не знаю, – замислилася я. – Це потрібно зробити, але якщо чесно, у мене немає ніякого бажання. Адже я навіть не знаю, куди надсилати йому запрошення.
– Ну, ти ж спілкуєшся з тіткою. Його сестра вже точно знає адресу, – зауважив мій наречений. – Думаю, тобі варто дізнатися. Хоч би спробувати.
Я невпевнено кивнула. На наступний день я все таки поїхала до своєї тітки. Вона була молодшою сестрою батька. Та єдиною родичкою, по його лінії, з якою ми спілкувалися. Тітка рідко розповідала про мого батька. Але видно, що маминої точки зору, на історію з розлученням, вона явно не дотримується.
– Ксюша, ти вже доросла, і тобі треба знати, що все було не так, як розповідає твоя мати, – почала тітка. – Всі ці роки я намагалася не лізти у ваші стосунки, сподіваючись, що все владнається, але, мабуть, помилилася. Справа в тому, що Михайло, твій батько, був не таким поганим, як розповідає Тая. Звичайно, він не був зразковим чоловіком, але і вона не була ідеальною дружиною. Постійно підозрювала його в невірності. Вона виставляла його з дому за кожну провину. Одного разу вона побачила, як він допоміг сусідці занести додому сумки. І повір, він дуже переживав, коли вона не дозволила з тобою бачитися. Але не зміг нічого вдіяти. Ти ж добре знаєш свою матір, якщо вона щось надумала, то переконати її просто не можливо.
Я їхала від тітки пригніченою. Невже всі ці роки я вперто ображалася не на ту людину? Він був винен не менш ніж моя мама?
Повідомивши матір, що я запрошу батька на весілля, почула наступне:
– Ні, або він, або я! Обирай! – безапеляційно промовила мати.
І ось призначений день настав. Зранку почався сильний дощ. А я навіть не могла знайти парасольку.
Микола з гостями вже чекав мене в РАЦСі. Я дуже запізнювалася. Наш свідок, який повинен був відвезти мене, нервово сигналив біля під’їзду.
Я вибігла на вулицю, накинувши на плаття пальто. Та раптом над моєю головою розкрилася парасолька.
– Привіт, донечко, – сказав чоловік у чорному плащі.
Не дивлячись на те, що тепер він не здавався таким високим, та й волосся було вже не темним, а сріблясто-сивим. Але я одразу впізнала його.
– Доброго дня, тату! – відповіла я.
І зрозуміла, як я сумувала за ним. Мені так не вистачало його!
– Вибач, що я ось так, без запрошення! Мати сказала, що ти хотіла мене запросити, але передумала. Але я ж не міг пропустити твого весілля.
– Я рада, що ти прийшов, – чесно зізналася, вдивляючись в риси його обличчя. Вони такі незвичні, і в цей же час такі знайомі.
– Напевно, твоя мама не буде рада, коли мене побачить. – сумно посміхнувся він.
– Тату, я вже доросла і сьогодні виходжу заміж, – нагадала йому. – Тому, думаю, що маю право сама вирішувати, кого хочу бачити поруч. А з мамою, я якось домовлюся.
Він посміхнувся і запропонував мені руку. Я помітила, що навіть дощ скінчився. Цей день, який почався сумно, і справді обіцяє стати найщасливішим днем у моєму житті.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.