Заміж я вискочила в вісімнадцять, бо вже термін підходив, мій однокласник був чудовим хлопцем, але не він нас утримував, а наші батьки. Вони по черзі няньчили доньку, а ми вчилися разом в училищі, доїжджали на автобусі і почувалися справжніми студентами.
Далі працювали по професії, будували свою хату, і отак з дня на день і переходило. Юнацька любов давно здиміла і жили просто по інерції, тому я не дуже й переживала від того, що чоловік в тридцять п’ять зустрів іншу жінку і вирішив, що вона – кохання всього його життя, яке він зустрів в Англії і більше в Україну не вертався.
На доньку він грошей не висилав, казав. що вона вже й так доросла.
– Мої батьки про неї й так дбають все її життя, то якось там справитеся. Мені зараз тут треба зачепитися, щоб мати житло. Зрозумій мене правильно.
Батьки поохкали і перестали, але недобудована хата мені очі муляла та й я втомилася в Україні працювати за копійки.
– Мамо, я поїду в Італію, там моя кума працює, то якось дам собі раду, а Аня вже велика, то клопоту вам з нею не буде.
Батьки не заперечували і я подалася на роботу. Кума справді допомогла мені з роботою і я попала в доволі заможну родину.
Коли я вперше побачила господаря будинку, то моє серце тьохнуло – я закохалася з першого погляду. Маріо був на кілька років від мене молодшим, але ж мріяти можна. Я знала, що не маю допустити ніякого легкого поводження, бо тоді втрачу роботу, а мені треба заробити на доньку: на навчання, на весілля, на квартиру…
І отак я працювала і мріяла, що одного разу він гляне на мене геть іншими очима.
Я вже працювала в родині кілька років і вони бачили, що я жінка гідна, тому відносилися до мене скоріше, як до рівної, не раз і вечеряти разом запрошували. І якось я спитала Маріо, чому він не одружений.
– Бо я найбільше хочу бути вільним, робити, що хочу, мені не треба аби жінка лізла у мої справи.
– А як же діти, кохання?
– О, у мене від першого шлюбу є діти, а кохання у мене й так є, а за господарку відповідаєте ви, тому у мене все просто чудово.
Я пішла до себе в кімнату і вже себе не стримувала… У мене просто не було шансів.
Йшли роки і у 2022 я сказала доньці аби негайно сюди їхала. Батьки відмовилися і сказали, що вони з рідного дому нікуди, але Аню таки переконали поїхати.
Маріо і його родина люб’язно погодилися прихистити мою доньку у себе. Я ж її переконувала, що вона може підтвердити свій диплом тут і працювати. адже тут зарплати вищі, а я з мовою допоможу.
Коли я привезла доньку до вілли, то вона справила на всіх приємне враження, а особливо на Маріо, він очей з Анни не зводив.
Я зрозуміла цей погляд і мені світ померк.
Він вчив доньку італійської, вчив правопису і я бачила, що донька поступово теж закохується в нього.
– Доню, я розумію, що ти закохана, але я тебе прошу не робити ніяких кроків, поки він не запропонує тобі одруження. Він вже багатьом жінкам закрутив голови і я не хочу аби ти була серед них.
А далі Маріо просив мене руки доньки, далі було пишне весілля. А потім я не витримала. Було дуже важко бачити його таким щасливим і я сказала, що маю їхати додому, щоб доглядати батьків.
Донька не розуміє таку мою поведінку, а я й не хочу нічого пояснювати чи варто їй розказати, як ви гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
