Я пенсіонерка. Я навіть не уявляю, як би я виживала якби не мій підробіток. Свого часу я працювала вчителем, але мені так і не вдалося забезпечити собі нормальну пенсію, адже років не добрала. Та й де я їх мала узяти, якщо більшу половину життя по заробіткам їздила?

Я так мрію жити, як усі нормальні пенсіонери: займатись грядками на дачі, няньчити онуків. Однак це поки що тільки моя мрія. Я живу у величезній квартирі, на яку заробляла десятиліттями. Хіба ж я думала коли купувала, що за неї стільки платити потрібно буде?

Їхати у Польщу на полуницю я вже не зможу за станом здоров’я, тож довелось знайти підробіток: я влаштувалася нянею в одну дуже забезпечену сім’ю.

Моя кваліфікація та вміння привернути до себе дітей стали моїми надійними помічниками у цьому питанні. Звичайно робота не надто легка, тому що дівчинка була дуже примхливою, але мені вдалося знайти з нею спільну мову.

Скажу чесно – моя зарплата вартує усіх зусиль. Та й за кордон я їжджу кожного місяця на вихідні. Батьки діток мені паспорт зробили і ми всі разом літаємо. То на тиждень моди мамі треба, то у неї виставка якась. то дівич-вечір у Мілані. Я вже всю земну кулю облітала кілька разів. Звісно, я там не відпочиваю, а за дітьми наглядаю, проте нам сумно ніколи не буває, бо батьки дітей розвивають ну і я з ними по екскурсіям і розважальним центрам бігаю.

Зараз у мене немає негараздів із грошима, адже у будинку, в якому я працюю, мені не тільки платять зарплату, а ще й годують. Та й господиня до мене, мов до мами рідної ставиться і подарунки дарує і так, аби я мала з чим за кордоном по крамницям ходити додає. Я дуже задоволена своїм місцем роботи. Я вдячна Богові за те, що він дає мені сили, щоб ще трохи попрацювала.

Однак у цій бочці меду не обійшлося і без ложки дьогтю. Моя рідна донька дуже незадоволена тим, що я сиджу з чужими дітьми і не допомагаю їй з онуком моїм. Вона сидить у декретній відпустці, у мого зятя чудова зарплата і вони ні в чому не відмовляють собі. Моєму онукові поки що рік і йому потрібна, тільки матуся.

Коли я приходила відвідати сім’ю доньки востаннє, то вони з чоловіком раптом стали мені дорікати, що я замість рідного онука обрала людей чужих. Донька мало не плачучи запитала, що я собі думаю, адже моя старість не за горами і я скоро потребуватиму їхньої допомоги так, як нині потребують моєї.

Знаєте, мене тоді такий жаль до себе узяв. То я для тебе, дитино, пів життя на полях здоров’я своє закопувала у землю Польщі, ти маєш освіту, квартиру, машину від мене, а тобі носа коле, що я з дитиною не допомагаю?

Оце зайшла в свої хороми, сіла і думаю собі. А яка мене старість з такою ось донькою чекає? Якщо нині вона з чоловіком от так мені в очі кажуть, то що буде далі?

І як бути? Як мені забезпечити собі життя нормальне? Може й справді краще не чужих, а онука глядіти? Може я помилку роблю?

14,02,2023

Головна картинка ілюстративна.