Я їх балувала, доглядала за ними, потурала їм у всьому, згладжувала конфлікти. Відбувалося це через те, що чоловік для мене завжди був дуже важливим елементом сім’ї, адже в моїй родині східні корені.
Батько у мене був суворим, а мама намагалася виховувати м’якше. Але батьківські погляди давали про себе знати. Тому, з юності я вважала, що чоловік – це Господар, його потрібно завжди слухатися. А жінка існує для продовження роду чоловіків. Ось в такій «східної казці» я жила.
З першим чоловіком мали двох дітей, але, незважаючи на це, бралася за будь-яку роботу, яка приносила гроші, будь то «п’ять копійок» чи мільйон… Чоловіка смачно годувала, обходжувала і в усьому слухалася. А він все одно пішов від мене до іншої. Сказав, що йому нудно зі мною.
Другого чоловіка зустріла досить швидко, і знову знайшла Господаря. Йому подарувала ще двох дітей – я і подумати не могла, як це – одружитися і не мати дітлахів.
І знову мої кишені були порожні. Чоловік заробляв небагато, тому я крутилася, як могла. Чотирьох дітей ще годувати потрібно, хоча двоє на той час вже і самі заробляли.
Я робила чоловікові подарунки, приємні сюрпризи, для нього був найкращий шматок в нашій родині. І він поступово вирішив, що так і повинно бути. Призвичаївся так і поїхав по життю не прикладаючи зусиль.
Але так сталося, що я занедужала, рік не могла працювати і за домом дивитися. А чоловік не витримав і пішов. Теж до іншої жінки. І навіть матеріально не допомагав. Але ж відразу він таким не був.
Я одужала, діти підросли і я почала жити для себе. Це був гарний час. Але, як не дивно, почувалась незатишно без «господаря».
Третього чоловіка не шукала – він сам з’явився. Незаможний, без свого житла.
Я його відмила, відігріла і, як і колишніх чоловіків, знову «посадила на трон». Почала балувати подарунками, турботою, нічого не вимагаючи натомість. Балую і зараз. На це йде 2/3 мого доходу. При цьому гроші мені дістаються важкою працею. Працюю офіційно, плюс репетиторство, вишивання, реставрую старі речі і навіть продаю старі подарунки (нехай це звучить некрасиво, але від старих речей приємніше позбавлятися за гроші) – і це все джерела мого доходу.
Я ніколи не рахую, скільки у мене сьогодні і скільки буде завтра – якщо мені потрібно щось саме зараз, купую, не задумавшись.
Спочатку третій чоловік був вдячний і радий. Повірити не міг, що жінка може бути такою. Але через два роки в мою адресу почали сипатися претензії, що я ношу, як виглядаю, мовляв, постаріла. Він на п’ять років молодший за мене, і досі вважає себе молодим юнаком. З роботи рік тому звільнився, нікуди влаштовуватися не поспішає. Живе на мої.
Я ображаюся, «перестаю допомагати». І тоді він мені починає дорікати в тому, що я жадібна і взагалі невдячна.
Але я так більше не хочу! І не хочу, щоб так само чинили й інші. І як би не позначалися мої корені, здається, моя «східна казка» закінчилася. Ось і діти теж кажуть, що пора цього «пристосуванця» скинути зі своїх плечей.
Я ще молода, можу й іншого чоловіка знайти. Тільки нехай він робить щось для мене, а я ще повередую.
Жінки, ви всі гідні щастя, тому не маніть чоловіків подачками, не саджайте їх на «трон» в будь-якому віці – в молодості чи зрілості. А якщо вже посадили, то висмикуйте цей «трон» з-під них. Подяки не буде.
Дякуємо за увагу. Людмила.
Фото ілюстративне.
