Звичайно, діти – то святе, але як нема нічого серйозного, то каструля кампоту і кілька кілограм винограду зроблять диво.
А що ж робити нам з чоловіком, коли в горлі дере і душа просить лікування. О, це було щось неймовірне – так «лікувалися», що дві літри домашнього кисляка пішли підігрітим за милу душу.
– А ти казала, «не оборивай», – каже чоловік, – Якби я тебе слухав. То ще би тиждень на роботу не виходив.
– То я казала «не обривай» чи ти казав «я туди за тими слізьми не полізу, хай горобцям буде?», – вже й у мене пам’ять прокидається.
– Я казав? Чи може ти казала, що ти рвати оте не будеш, бо там саме бадиллячко і дурно руки мастити?
– А хто ж рвав і потім мене тиждень руки пекли?, – знову я.
– А хто віз та собі руки обривав?, – приписує собі заслуги чоловік.
– А хто цукор купував на чию зарплатню?
– А хто рецепт знайшов?
– Та що його знаходити – таке кисле, що аж очі виїдає.
– Але ж грієш!
– А що маю робити? Дивитися?
От ви це все прочитали і думаєте – а в чому ж секрет, у лікувальній сварці? Ні, лайфхак в тому, що навіть найбезглуздіша справа, яку ви робите восени, взимку видасться доволі приємним бонусом. А хіба ми з чоловіком сваримося? То так, щоб нагадати завдяки кому ми отак тепер смакуємо кисличок і згадуємо осінь.
Фото Ярослава Романюка.
