fbpx
Історії з життя
Заручини були схожі на поминки: сиділа Леся з пузом, переляканий Максим, знервовані його батьки та такі ж самі батьки Лесі

Люба бідкалася, що в її Лесі який день болить живіт. Вирішила, що більше не буде пекти її улюблені чебуреки, щоб менше смаженого. І наче попустило, але ще її Леся зле себе чує. А, може, перед випускними нервує?

– Лесю, головне здоров’я, а екзамени якось здаш, – втішала доньку вона.

Не минуло так багато часу, як вже втішати прийшлося Любу – виявилося, що її надія, її розумничка та гордість скоро приведе на світ маля!

– Та чи ти в книжках не читала, що таке може бути? Як це ти сиднем сиділа за книжками, а тепер маєш???, – голосила Люба, бо поняття не мала, хто ж батько.

– Мамо, він казав, що якщо я сильно його люблю, то маю це зробити, а я його дуже сильно люблю, – додавала голосіння й Леся.

– Та ти собі життя сильно занапастила, а з нього що?, – говорила Леся, бо просто не могла уявити як про це розказати чоловікові.

Довго ще їхня домівка чула й плач і голосіння, бо ситуація була така, що кричи-плач-голоси, але вже пізно. Пішов Андрій до новоспеченого тата поговорити, хоча з радістю зробив би щось інше. Слово за слово, і вже в другій оселі кричать: «Все пропало!» та «Чим ти думав?».

Заручини були схожі на поминки: сиділа Леся з пузом, переляканий Максим, знервовані його батьки та такі ж самі батьки Лесі.

– Ми дитину будемо підтримувати, – почав батько нареченого, – Але життя йому зав’язувати не дамо. Він вчиться у Львові та має всі шанси там залишитися на кафедрі. Тягнути жінку з дитиною, він просто не зможе. Ми вам будемо платити скільки скажете, але одружуватися він не буде.

– Ага, хочете відкупитися? Та запхайте свої гроші самі знаєте куди! Дитину ви не будете ні знати, ні бачити!
В хаті знявся знову лемент і ніхто не побачив, як «наречені» тихо вийшли з-за столу.

– Ти ж казав, що якщо я тебе люблю, то маю це зробити. А тепер виходить, що ти мене зовсім не любиш?

– Люблю, просто батьки бачиш які… Хочуть аби я займався наукою. Давай завтра подамо заяву, але, щоб вони не знали?..

На вулиці ясно світив місяць, з вікон будинку линуло світло і лемент, а для них не існувало нічого, крім їхніх сплетених долонь.

You cannot copy content of this page