fbpx
Історії з життя
Здавалося б, тепер тільки жити собі на втіху. Та раптово все змінилося. Уві сні відійшов Микола. Це в нього, який ніколи ні на що не скаржився… Світ для Галини ніби перевернувся

Тепер, коли ми навчилися літати в повітрі, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди (Бернард Шоу).

Вони прожили щасливо 30 років. Дехто навіть їм заздрив. Галині — бо її Микола не п’є, ніколи нікому не скаже лихого слова, Миколі — бо його завжди чепурна Галина встигала скрізь: давала лад у домі, пекла найсмачніші на всій вулиці пироги, а ще кохалася у квітах. Заздрили їм обом, бо виростили слухняних працьовитих синів. Подружжя збудувало просторий дім, біля якого розкошував фруктовий сад.

Здавалося б, тепер тільки жити собі на втіху. Та раптово все змінилося. Уві сні відійшов Микола. Це в нього, який ніколи ні на що не скаржився…

Світ для Галини ніби перевернувся. Вона не розуміла, навіщо їй жити далі: все втратило свій сенс. Сини, які жили окремо зі своїми сім’ями, кликали до себе, але вона не хотіла їм заважати. Втім, вона не хотіла нічого. Під дією лiкiв забувалася тяжким сном, але невдовзі прокидалася, бо їй снилося, що Микола стукає в двері. Через це — боялася спати. Душевний неспокій не полишав ні вдень ні вночі. Діти умовили лягти в підлiкуватися. Трохи полегшало, хоча вірила: найкращий лiкар — це час. Тому мовчки терпляче проживала день за днем. Так минуло три роки… Галина вже виходила на люди: посидіти ввечері із сусідами, а то і в гості на свято зайти. Вона ніби розділила своє життя на дві частини — колишнє, де був Микола, з яким звикла ділити все навпіл, і нинішнє — без нього, де мусила сама собі давати раду у всьому.

Якось відвідала свою однокласницю, яка жила в столиці. Перебирали фото, згадували. Тут подруга й нагадала про однокласника Петра, який «бігав», як тоді казали, за Галиною, запрошував на побачення, звіряв їй свої мрії. «До речі, він теж овдовів і живе сам, — вела далі подруга, — людина він гарна — такої думки про нього всі в селі». Ці слова Галина жодним чином не пов’язала із собою. Та, видно, від долі не втечеш. Невдовзі Петро приїхав до неї в гості.

Їм було про що поговорити. Петро розповів про своє життя, а наостанок сказав, що вона так і лишилася в його душі першим незабутнім коханням. Можливо, сама доля зводить їх іще раз. Для Галини Петро був своїм, але вийти за нього заміж була неготова. Микола все ще незримо був поруч.

Минув рік… Увесь цей час Петро ненав’язливо нагадував про себе. Непомітно він увійшов у життя Галини, наповнив його новим змістом і реальними турботами, адже сільське обійстя весь час потребує чоловічих рук. Урешті-решт, вони поєднали свої долі. Їхня сім’я збільшилася: діти та онуки Петра стали частими й бажаними гостями в домі Галини, куди переселився Петро. Живуть вони як одна душа, знову на заздрість усім. Радіють успіхам своїх дітей, онуків, бережуть пам’ять про тих, кого немає поруч. Життя продовжується…

За матеріалами – Вербиченька.

Автор – Микола ДЕМЕДЮК.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news суворо заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Intermarium.news.

Фото – ілюстративне(pixabay.com).

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook