Коли я була дитиною, то мені заздрила найкраща подруга, в університеті одногрупники. А все через те, що мої батьки наважилися в нульові продати свою квартиру та вкластися в бізнес, замість того аби працювати за копійки на бюджетній роботі. Було дуже важко, бо жили ми всі у дідуся та бабусі у двокімнатній квартирі. Я тоді не пригадую якихось сварок в родині, але впевнена, що всім було несолодко – тіснява, переживання чи не даремно і так далі.
На щастя для них, бізнес пішов і через деякий час ми вже жили в просторій квартирі, купили машину та відпочивали за кордоном.
Колись мене нервувала фраза: «У тебе ж батьки», яка стирала всі мої досягнення в навчанні, мій червоний диплом і перші успіхи на роботі. Але ж в стосунках, то вже моя заслуга? Але ні.
Вадим виріс якраз в такій родині, де працювали на «престижній» соціальній роботі з копійчаною зарплатнею, зате з можливістю «блату». Так він зміг потрапити на державну форму в університеті, про що свекруха завжди нагадувала, як найгероїчніший вчинок за все своє життя. Розумієте? Жінка всі роки сиділа в поганому кабінеті з обтертими стільцями, терпіти не могла свою роботу, колег, тягнула важкі сумки додому і готувала страви на тиждень, щоб зекономити, жила в квартирі, що не бачила ремонту років 20 для того, щоб нарешті, змогла отримати користь від свого 40-річного стажу – влаштувала сина на навчання.
Це просто жaхливо звучить, але на практиці – це ще гірше. Тепер вона приходить до нас в гості і вимагає від Вадима відплати. Мовляв, завдяки мені ти мав змогу вчитися і познайомитися з нею, живеш в новій квартирі (яку купили мені батьки), то поможи мамі – мамі треба і взуття, і шубу, і на ювілей прикраси, щоб всі бачили, якого успішного сина вона виростила.
А далі вона вже взялася за мене – а чого це твої батьки по кілька разів на рік їздять відпочивати? А що це мама все в новому одязі та в новому ресторані, коли її свати в старій квартирі на малій зарплатні:
– Добре їй жити при такому чоловікові, а якби, як я з Вадимовим батьком тридцять років без просвітку? Без єдиного відпочинку разом? Без якогось людського подарунка за все життя? Та він мені квітки не приніс просто так…
Я бачу, що Вадиму це не приємно і ми вже стараємося нічим її не дратувати, але вона отpуює всі позитивні емоції від нашого достатку. Кожна нова річ у мене викликає острах «а як вона побачить?».
