Після розлучення Рая не записалася в вовчиці Винника, не грішила леопардовими лосінами і іншими крайнощами. Перші дні, вона планувала посумувати за «кращими роками життя», але сльози з себе не випучила. Не було. Все було випалене – спогади, думки, плани. Пробувала згадати, як так себе заперла на кухні на довгі десять років – і не могла себе зрозуміти. Що повелася на Олександра – не дивно, а от, що просиділа в тому домі стільки часу?
То ж було лиш вчора! Он вона, молода студенка, п’є каву з подругами, а за сусіднім столиком їй усміхається молодий чоловік. Далі він водить її за руку по місту з оберемком квітів, цитує вірші, дарує дорогі подарунки. Он вони одружуються в дорогому ресторані, замість лімузина біла карета, голуби, щастя-щастя.
Далі:
– Люба, навіщо тобі кожен день ходити в універ? Здаш сесію, як всі – у нас медовий рік!
– Навіщо тобі робота? Я тебе всім забезпечую!
– Ти маєш бути гарна вдома!
Коли ти молода і закохана, то все робиш задля збереження цього почуття. І вона дуже старалася. Радувала коханого якимись смаколиками, а той і нахвалював, радів. Проте, коли щось було не за його вподобаннями, навіть, в дрібницях, то Олександр робив з цього такий концерт, що повторити подібне Рая боялася. З кожним роком вимог ставало все більше і більше, і концертів пропорційно. На людях він показував весь свій шарм, любов і веселощі, а от вдома розбирав на молекули кожен її жест, погляд і слова. Він вичитував їй, як їхньому собаці, що напудив під диваном.
Дуже довго вона усвідомлювала, що не є людиною в цьому домі, а річчю. Його річчю. Через деякий час його прискіплива увага зменшилася і вона з полегкістю усвідомила, що у нього є інша. Ця подія дала їй час подумати не лише про своє теперішнє становище, але й те, що буде завтра. Пса Олександр відправив до кінолога на перевиховання, а що чекає її?
– Здається, у мого є інша, – розповіла подрузі по косметологічних процедурах.
– І що будеш робити? – байдуже спитала вона.
– Насолоджуватися.
Вони переглянулися і побачили одна в одній дзеркало. Роками ходили в один салон, на одні процедури, пересікалися в гостях, мило усміхалися і вважали одна одну бездушною лялькою. А зараз побачили жінок, що перебувають в заручниках дорогих квартир, суконь і прикрас.
– Коли надумаєш тікати – дай знати, – сказала на прощання Ірина, подруга по косметологічних процедурах.
До того дня їй таке й в голову не приходило. Тікати? Звідси? Вона ж при здоровому глузді і бачить як навколо живуть інші жінки, які у них руки, обличчя, волосся. Неприпустимо, просто неприпустимо. Вона добре поводиться і не мітить капці, тому планувала залишитися тут довіку.
Далі прийшов додому чоловік і вона побачила свою виправку: зустрічає біля дверей, бере піджак, цілує в щоку і питає як день. Питає чи буде вечеряти. А він лиш киває. Тобто, вона сама говорить і сама в думках відповідає. Хоче щось розповісти, але що? Не варто щось ляпати, бо він роздратується. Краще мовчати і усміхатися.
Вони зустрілися з Ірою наступного дня і обговорили План втечі. Видно, що Ірина давно про таке думає, бо одразу порадила і толкового адвоката і хорошого детектива. При розлученні їй перепало не багато, бо Олександр чіплявся за своє всіма силами.
– Вікуватимеш в однокімнатній квартирі, пам’ятай про це. Ще приповзеш до мене позичати на чарку!
Не приповзла. Через кілька років познайомилася з Вадимом і стала мамою. Куховарство так пригодилося! Дітвора просто обожнює її страви, а чоловік жаліється, що не влізе в штани. І це все щиро, а не для того аби притримати її біля кухні. Вона влаштувалася кухарем в ресторан, хоч і не має освіти. Живе щасливо і не переймається дрібницями, як то мода на крій спідниць.
Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.
Фото ілюстративне.
