Чоловік, дружина і коханка – вічна тема, вічна проблема. Здається, все вже говорено-переговорено, але кожен раз виникає сумнів – чи можна ось так, з боку, давати поради, втручаючись в найпотаємніше: в чуже життя, любов, родину. Трьох осіб зв’язала доля, всі троє нещасні. А якщо є ще й діти? Не кожен розум людський вражений новомодним недугом – так званим, «здоровим егоїзмом». Не кожна людина здатна побудувати своє щастя на чужому горі. Проста, здається, арифметика: поки рішення не прийнято, нещасні всі троє, а якщо чоловік з’єднається з кoханкою, вже двоє з трьох будуть щасливі. Чи так це? Джерело
Чи буде щасливий чоловік, знаючи, що десь мучиться його перша любов і син кличе тата? Невже зможе не ревнувати до минулого нова дружина, намагаючись захистити свого чоловіка від колишньої родини? Питання, питання, питання. Не так все просто складається, напевно, тому і немає універсальних рецептів щастя.
Здається, все старе, як світ, але від цього учасникам цієї ситуації не простіше – їм потрібно шукати свій шлях. А ті, хто вже пройшов цю дорогу, може бути, набутий ними досвід щось підкаже зараз, допоможе автору листа.
«Ніколи не думала, що не зумію впоратися сама! Але, як то кажуть, «ніколи не говори ніколи …” У мене і проблеми-то немає, та на душі якось не так! У свої тридцять років я закохалася так, як закохуються в п’ятнадцять. І вся проблема в тому, що в п’ятнадцять ти вся в романтичних мріях, а в тридцять хочеться повернутися в п’ятнадцять, та все ніяк не виходить. Він молодший за мене на два роки. А я люблю його незалежно від того, поруч він або за півтори тисячі кілометрів.
І все б нічого, але у нього дружина і дитина (8 місяців). Чую тріск і скрегіт зубів від того, як підтискають губи ті, кого свого часу кинули (неважливо фізично або тільки психологічно). І дружина його мені дзвонила, просила умовити його розлучитися (а чому, власне, я, а не вона сама ???). І він дзвонить і говорить про те, що любить мене. Але якось весь час, здається, що він це робить, тільки щоб переконатися, що мене не втратив. А по життю я не страждаю від відсутності чоловіків. Але щось чіпляє, чіпляє. І що ж далі робити – незрозуміло! »
І підпис – КАПА. Проста історія? Напевно, ні, як не може бути простою доля чи життя
