Жанна роздумувала чи взагалі варто знайомити. Так. У них все серйозно і чудесно, є й метелики і квіти, є вже власні жарти. Але перш, ніж пустити його в своє серце остаточно, варто дізнатися від подруг, чи її часом не осліпило кохання?
– Дівчата! Він такий класний! Такий розумний! Ми, ніби, створені один для одного! Ми любимо одне і те ж – він мене, а я себе, – пробувала перебити хвалебну оду якимось жартиком, – Але мені треба знати чи я не на придумую зайвого.
– Це зрозуміло, що він чудесний. Але де ви зустрічаєтеся, вірніше, ми зустрічаємося, – висловилася першою Оксана.
– В «Жасмині» біля парку, – відповіла Жанна, – Десь о п’ятій, тому не запізнюйтеся.
– «Жасмин» – не найгірше місце, але вже говорить, що він студент, – знову під’їла Оксана.
– І що? Головне ж інше, правда?, – засмутилася Жанна.
– Правда, не слухай її, – підтримала Жанну Віта.
– Давайте не будемо наперед щось надумувати, а все обговоримо після, – знайшла компроміс Марія.
Перед зустріччю, Жанна, про всяк випадок, інструктувала Дмитра:
– Найголовніше – то Оксана, вона така в’їдлива, одразу буде казати, що ти бідний безперспективний студент. Ти не встругай в балачку, бо вона тоді перетворить все на таку довгу бесіду, що ми й посивіємо. Вона така.
Легше погодитися і всім розійтися. Віта дуже добра, тому тут можна не старатися, а Марія захоче трохи з тобою пококетувати, то ти не ведися – це перевірка!
Дмитро вже й не радий був з цієї катавасії, бо, виходило, що це ще серйозніше, ніж знайомство з батьками. А знайомитися з батьками він не хотів. Він ще замолодий для цього всього. Настав визначений день і час, дівчата одяглися в кращий одяг і чекали на нього. Такі милі дівчата, гарні, усміхнені, і кожна з них готова його розтерзати, якщо не пройде перевірку. Першою в бій вступила Марія, вона відкрито з ним за кокетувала, поцілувавши в щоку і засунувши номер телефону в кишеню. Оксана почала з розмови про нужденну студентську долю, але він її випередив:
– Я підробляю офіціантом і знання англійської мені в цьому допомагають. Тому, я непогано заробляю, – Жанна стисла його руку, щоб він не продовжував, але ж Діма не буде боятися дівчини?
– А що буде далі, якщо у вас з Жанною все буде серйозно?
– Нам з Жанною поки добре без страшного слова серйозно, – відповів на репліку Віти.
– Тобто, ти боїшся слова?- знову взялася Оксана, – і обов’язків?
– Я не вважаю, що в двадцять років маю цим заморочуватися.
– А в скільки будеш? – не відставала Оксана.
– Десь за тридцять, – чесно сказав він, але Жанна його за руку вже не тримала.
Так він зрозумів, що не пройшов випробування не для дівчат, а для Жанни. Дівчата свій вердикт винесли одноголосно: несерйозний, безвідповідальний і, що найгірше, не закоханий. Можна багато що простити хлопцю, але не байдужість щодо себе. якщо ти зараз йому байдужа, то й не станеш ціннішою, коли пройде час. Жанна була розбита. Вона теж не хотіла нічого серйозного і драматичного, але вона хотіла, щоб її любили, і захоплювалися, навіть кохали.
При зустрічі не дивилися один на одного, бо було соромно за себе, за марні надії і неправильні слова.
– Слухай, ти мені подобаєшся, – намагався виправдатися, – І я не вважаю, що мав би брехати тобі, бо це було б в сто раз гірше. Ми можемо разом проводити час, бо моє ставлення до тебе не змінилося.
– В тому й річ, що не змінилося, воно й не зміниться. А я хочу, щоб той, хто поруч, кохав, а не подобався.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.