fbpx
Історії з життя
Жили мирно, спокійно та одноманітно. У нас із чоловіком не було ні непорозумінь, ні образ, ні претензій один до одного, але я розуміла, що він у душі, як і я, самотній. Аж тут, на ювілеї у подруги я зустріла Сергія і одразу відчула: ось моя друга половинка

Як тільки мені виповнилося 18 років, я вийшла заміж. А у 19 років у мене вже була донька. Мій чоловік був моїм ровесником. Відносини наші були подібні до казки, але після весілля все стало зникати. Через п’ять років ми жили разом уже за інерцією: не було любові і романтики. А ще за кілька років нас об’єднував лише побут.

Жили мирно, спокійно та одноманітно. У нас із чоловіком не було ні непорозумінь, ні образ, ні претензій один до одного, але я розуміла, що він у душі, як і я, самотній. Бувало, що наш сум знаходив вихід, і ми періодично могли про щось посперечатися. У такі дні мені було особливо самотньо. Я відчувала порожнечу та відчуженість.

Тільки в 30 років я зрозуміла, що поспішила із заміжжям. Тоді в нас із чоловіком було не кохання, а юнацька захопленість. Тоді ми вважали, що любитимемо одне одного все життя. Але зараз я розумію, що кохання зовсім інше.

Нашій дочці виповнилося 18, коли нам із чоловіком було по 37 років. Ми обоє не змовляючись чекали цього моменту і терпіли один одного. Потім спокійно розлучилися. Доньці ми все пояснили, адже вона вже доросла. Хоч вона й сказала, що розуміє нас, але їй було морально не просто.

Потім дочка вступила до інституту та переїхала до іншого міста. У нашому невеликому містечку немає вишів. Наступні п’ять років я жила сама. А донька приїжджала лише на канікули. Мені було спокійно і добре від того, що не треба було жити під одним дахом із чоловіком, який став зовсім чужим.

Якось я пішла на ювілей до подруги. Серед її гостей був 47-річний Сергій. Чоловік був розлученим. Мені він здався дуже знайомим. Мабуть, у свідомому віці одразу відчуваєш рідну душу. Спочатку ми спілкувалися як друзі, а потім стали ходити на побачення. У нас не було сплеску емоцій, як у юні роки. Зате було розуміння, спільні інтереси, гармонія та бажання просто перебувати поруч.

За кілька місяців я зрозуміла, що Сергій просто створений для мене. На його погляд теж був красномовним, що і я для нього не просто подруга. Минуло шість місяців, і ми стали жити разом у його просторому будинку.

Зараз ми разом уже чотири роки, і у нас все гаразд! Тепер я знаю, що для міцних стосунків одного потягу недостатньо. Обов’язково потрібна духовна складова, яка об’єднуватиме чоловіка та жінку. Тільки за цієї умови можливе справжнє кохання.

Хочу побажати, щоб кожен зміг знайти свою другу половинку! Нехай у вашому домі панують порозуміння, теплота та гармонійність стосунків.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page