Як тільки я переїхала, почалася ця дивна історія.
Отже, по порядку. У нашому будинку чотири поверхи і на кожному з них по три квартири. В основному всі мешканці пенсіонери. Кодовий замок на вхідні двері не встановили, можливо через брак коштів, чи може нововведення їм не до вподоби.
На другому поверсі приблудився дворовий пес Рудик. На четвертому в холодну пору ночує безхатько Олексій. Цих «квартирантів» ніхто не виганяє, а навпаки — підгодовують. Так вийшло, що квартири на четвертому поверсі пустують, от Олексій заодно їх і стереже.
Одного разу вночі голосно завив Рудик. Завив якось протяжно і страшно. Сусіди перелякалися і вийшли на сходову клітку. Барбос продовжував вити. На галас спустився й Олексій. Собаку приголубили, нагодували і здається втихомирили. Почали висувати припущення: — «Що ж могло спровокувати Рудика?»
Озирнулися, не вистачає сусідки з третього поверху — бабусі Валі. Піднялися до неї почали стукати, дзвонити у двері, а у відповідь тиша. Звичайно ж всі насторожилися, викликали дільничного. Хвилювалися. Хоч би не трапилося щось нехороше.
Коли приїхала патрульні, виламали двері квартири. А всередині нікого не виявили. Всі речі на своїх місцях, ідеальний порядок. Куди ж могла подітися самотня старенька жінка прямо посеред ночі?
Цілий тиждень усі в будинку обговорювали дивне зникнення. Олексія не один раз допитували. Опечатали квартиру. Потихеньку емоції вщухли, без з’ясування істини.
Десь через місяць історія повторилася. Рудик завив. Зникла подруга бабусі Валентини. Дві самотні жінки — це вже занадто. Примчала правоохоронці. Всіх опитували. Ніякого результату. Тільки Олексій стверджував, що приходив привид і відвів чи відніс стареньку. Чоловік був під мухою, добре не розгледів.
Через тиждень зникли Рудик і Олексій. Мешканці вирішили, що безхатько міг переселитися в інший будинок, а ось Рудик старий вже, міг «склеїти лапи».
Протягом ще двох місяців зникло троє самотніх пенсіонерів. Їх навіть не шукали. Народ захвилювався, подейкували про нечисту силу, про привидів. Потихеньку, почали виставляти свої квартири на продаж.
Я залишилася одна в цьому великому порожньому будинку. Постукали в двері. Відкрила. На порозі стояв Микола Сергійович, мій роботодавець.
— Ну, Ларисо, ти професіонал, — захоплено вигукнув він, — Ми три роки не могли розселити цю халупу. Пропонували гроші, нове житло на заміну. Адже цей будинок потребує термінового ремонту. А ти раз, і за півроку впоралася.
— Гонорар перевели?
— А як же, навіть з премією.
Я зібрала сумку і викликала таксі.
— Набережна 5, але спочатку в магазин.
— Це там де новий будинок, біля парку? — уточнив водій.
У магазині я накупувала тістечок для бабусі Валі і її подруги, пирогів для моїх трьох стареньких, пляшку для Олексія, ну і собачого корму для Рудика. Ось тепер можна йти в гості. Напевно чекають мене мої «посібнички».
Не треба мене засуджувати, у кожного своя робота. Просто іноді старшим людям складно кинути насиджене місце. Вони бояться чогось нового. Я нікого не обманула. Всі отримали хороші квартири в нових будинках. А маленький розіграш тільки підштовхнув їх на цей крок. Найважче було змусити Рудика вити.
Фото – ілюстративне(pexels).
