Кіра завжди пишалася своєю незалежністю та сміливістю. Коли в сім’ї з’явилася молодша Іра, дівчина закінчувала школу і вже планувала майбутнє — вона мріяла вступити до інституту в іншому місті, щоб стати журналісткою.
Життя у великому місті здавалося їй втіленням мрії: нові місця, яскраві враження, можливість подорожувати та розкрити свій потенціал.
Кіра була відмінницею, привабливою кароокою дівчиною, на яку звертали увагу хлопці, але серйозних стосунків вона не шукала, воліючи зосередитися на своїх цілях.
Дівчині хотілося знайти себе, освоїти творчу професію. Робота продавцем в сусідньому супермаркеті її не захоплювала, і вона прагнула чогось більшого.
Мама підтримувала її бажання вчитися та підкорювати нові горизонти. Всі думки Кіри були зайняті підготовкою до вступу та мріями про нове життя.
Однак розлучатися з рідними виявилося важче, ніж вона передбачала. Особливо здивувало її те, як сильно вона нудьгуватиме за маленькою сестричкою Ірою, яка багато в чому відрізнялася від решти членів сім’ї.
Кіра була схожа на карооких батьків, а ось у Іри очі були сіро-блакитні з жовтим обідком навколо зіниці. Спочатку всі думали, що колір очей малюка зміниться, але він залишався таким же.
Кіра не раз питала маму про дивну відмінність, але та лише відповідала, що у її брата, що живе за кордоном, очі такі ж, і швидко переводила розмову на іншу тему.
Оскільки Кіра ніколи не бачила дядька, вона повірила словам матері і більше не ставила запитань.
Після отримання атестату Кіра почала посилено готуватися до вступу. Їй доводилося багато вчитися та читати, адже конкурс на факультет журналістики був високим.
Мама допомогла знайти дочці житло, і ось настав день від’їзду. Потяг повільно підходив до станції, а мама проводжала навантажену сумками Кіру у її нове життя.
— Пиши нам, — сказала мама, — не забувай про рідних.
— Обов’язково, — відповіла та, — дуже сумуватиму, особливо за Ірочкою.
— Я приїду за першої нагоди, — пообіцяла мама.
У цей момент поїзд зупинився, і розпочалася посадка. Вагон Кіри був далеко, і вона поспішала зайняти своє місце. Мама вже домовилася з господаркою квартири, де житиме дочка, і сподівалася, що все пройде гладко.
Кіра дивилася на рідних і відчувала, як їй не вистачає їхньої підтримки. Потяг рушив, силуети рідних почали віддалятися. Кіра їхала назустріч мрії, відчуваючи одночасно радість та смуток.
Велике місто зустріло студентку з відкритими обіймами, і Кіра швидко це відчула. Спочатку вона хвилювалася, чи зможе освоїтися, але адаптація пройшла легше, ніж вона очікувала.
Рідні радили їй не перенапружуватися, відпочивати та насолоджуватися новими враженнями. Прогулянки містом, знайомство з його пам’ятками — все це допомагало їй почуватися впевненіше.
Кіра була задоволена, що успішно вступила до інституту, і невдовзі її рідні приїхали привітати її з цією важливою подією. Мама купила святковий торт, залишивши Іру у бабусі, а тато приніс квіти. За столом вони пишалися успіхами доньки.
– Кірочко, – сказав батько, – я завжди вірив у тебе і знав, що ти це зробиш. Ти у нас розумниця, і я впевнений, що все складеться саме так, як хочеш ти. Ти народжена для великого міста.
— А чому ви самі не переїдете до великого міста? — спитала Кіра.
— Поки навіть не думали про це, — відповів батько, — але ти не хвилюйся, нічого неможливого немає. Коли Іра трохи підросте, ми накопичимо грошей та подумаємо про переїзд. Думаю, тобі це сподобається.
— А знаєш, що на той час у мене, можливо, вже буде своя сім’я і навіть діти? — з усмішкою промовила Кіра.
Мама несподівано засміялася і, глянувши на дочку, відповіла:
— Спочатку зосередься на кар’єрі, а особисте життя саме собою налагодиться. Повір, поруч обов’язково з’явиться той, хто справді тобі підходить. Ти в мене красуня, яскрава особистість – все складеться так, як ти мрієш. Головне – залишайся собою, не втрачай своєї індивідуальності.
— Цікаво, а тобі мама казала те саме, коли ти зустріла тата? – поцікавилася Кіра.
Мама знову розсміялася, трохи замислилася і відповіла:
— Знаєш, твій батько забрав мене з-під вінця.
— Який незвичайний початок стосунків, — здивувалася Кіра. — Але як вам удалося покохати один одного?
Мама посміхнулася, трохи помовчала і продовжила:
— Кохання не питає про твої плани. Ми закохались уже тоді як побачили один одного. А в мене весілля через місяць. От така доля.
Батько підійшов і обійняв дочку, а Кіра посміхнулася, почуваючи себе впевненіше. Вона була рада, що життя складається саме так, як вона задумувала.
Літо пролетіло непомітно, і незабаром Кіра поринула в навчання. Спочатку їй здавалося, що без близьких буде важко, але студентське життя швидко захопило її.
Викладачі хвалили її за кмітливість та працьовитість, однокурсниці приймали як подругу. На їхньому факультеті не було жодного хлопця, але незабаром Кіра помітила, що навіть хлопці ставляться до неї швидше як до друга.
Щоб підзаробити, вона влаштувалась у кафе. Робота та навчання йшли пліч-о-пліч. Там їй зустрічалися цікаві чоловіки, які намагалися познайомитись, але Кіра не виявляла до них особливого інтересу.
На третьому курсі подруги почали жартувати з неї:
— Коли ж ти знайдеш собі хлопця чи вийдеш заміж?.
Кіра лише знизувала плечима і жартувала:
— Я вже одружена — з майбутньою професією. Ми нерозлучні і третього у наших стосунках не потрібно.
Але доля вирішила інакше. У житті Кіри з’явився Роман. Вона закохалась, хоч той і був значно старшим від неї. Стосунки були схожі на вулкан і зрештою, вона не витримала.
Роман був особливим: він розумів її з півслова, не мав згубних звичок. Як фотограф, бачив красу там, де інші і не помічали її. Слова Романа завжди збігалися зі справою. Він був яскравою, багатогранною особистістю із творчою натурою.
Грав на гітарі, трохи співав, професійно займався фотографією та постійно шукав нові способи заробити та прославитися. Зазвичай такі люди викликали в Кіри лише глузування. Однак із Романом все виявилося інакше.
Однак розум дівчини засуджував її за ці стосунки. Роман не тільки був старшим, але й не давав жодних гарантій майбутнього. Півроку спільного життя — термін, коли все ще може змінитися, але Кіра не мала ілюзій.
Її власна симпатія щодо нього суперечила всім її життєвим принципам і цілям. Останньою краплею стало те, що через ці стосунки від неї почали віддалятися подруги. Дізнавшись про її зв’язок із Романом, вони намагалися відмовити її, а потім просто сказали в очі:
— Він нікуди з тобою не виходить. Нічого не обіцяє і ніяк не приймає участь у твоєму житті. головне для нього – фото. скажи, де ти тут? ти взагалі у його пріоритетах?
Карина ніколи не замислювалася про дітей, але слова подруги зачепили:
– Як тобі не соромно, Діно? Я не критикую твого кавалера.
Після цієї розмови подруги одна за одною стали віддалятися від кіри. Вона почала замислюватися: чи варто готова вона до наступних втрат заради цих відносин?
Адже Роман явно не збирався одружуватися. Може, настав час перестати втрачати інші можливості? Кіра зважилася на завершення стосунків.
Вона збиралася дочекатися вечора, щоб поговорити з ним, але раптово її відправили до іншого міста на практику. Розмову довелося відкласти. Практика тривала п’ять днів, і за цей час Кіра зрозуміла, що готова до розлучення. Вона навіть не сумувала за Ромою.
Повернувшись увечері додому, вона зібралася розпочати складну розмову, але той випередив її. На столі стояли квіти та маленька оксамитова коробочка з каблучкою.
— Знаєш, я сумував за тобою, — сказав він, дивлячись їй у вічі. — Виходь за мене заміж.
Кіра здивувалася:
– Це жарт?
– Ні, – серйозно відповів той. – Я не жартую.
— Для мене це цілковита несподіванка, — зізналася вона. — Я навіть не знайомила тебе з рідними та подругами. До речі, вони перестали зі мною спілкуватися.
— То чия думка для тебе важливіша: їхня чи моя? — спитав Роман. — Я бачу, що ти любиш мене. І я певен, що ти погодишся стати моєю дружиною, — продовжив він з м’якою усмішкою. — Але нам не потрібне гучне весілля. Нехай це буде наше маленьке свято лише для двох. А в подарунок я організую для нас подорож, яка зробить нас обох щасливими.
Кіра вирішила познайомити свого майбутнього чоловіка із мамою. Та саме планувала відвідати доньку. Однак. знайоство виявилось дуже несподіваним і цікавим.
Рома увійшов у квартиру з букетом квітів та побачивши маму Кіри впустив їх:
— Ти? Що ти тут робиш?
— Дочко, ти поквапилась із заміжжям. Якби я знала, за кого ти виходиш, – мама не могла говорити, – я повинна їхати, – мовила вона і не дивлячись на Романа вискочила із квартири
– Що? — перепитала Кіра, хоч уже здогадувалася, про що йтиметься. Вона раптом зрозуміла на кого схожа її менша сестра. Роман її тато, тут і сумнівів не було.
Нині перед Кірою постав складний вибір. Романа вона ніби як кохає. але мама проти такого зятя категорично, каже, що той чоловік надто не надійний і зруйнує їхню родину.
Кіра не розуміє, як бути далі. Вона не може повірити, що узагалі таке можливо. Рома ж доводить що кохає Кіру а та історія справа давно забута і нікого окрім матері Кіри не зачіпає. Про те, що має донбьку він поки навіть не здогадується.
То чи потрібен Кірі такий чоловік? Як вважаєте?
Головна картинка ілюстративна.
