fbpx

Живемо з чоловіком вже 26 років, сина виростили і на ноги поставили. Сім’я у нас середнього достатку, але на все необхідне завжди вистачало, не скаржилися. Три роки тому чоловік влаштувався водієм в одну сім’ю (досить відому, говорити не буду, яку) і почав дуже пристойно заробляти. Здавалося б, радіти треба. Але є і зворотна сторона медалі

Чоловік став дуже зарозумілим і хвалькуватим на кожному розі хизується достатком, а до інших ставиться як до невдах. Найгірше, що він так поводиться в колі наших близьких знайомих, з якими ми дружимо вже багато років. Як не зустрінемося, починає хвалитися, яку їжу ми їмо, одяг яких марок купуємо і все таке інше.

А наші друзі всі прості і, звісно, їм неприємно слухати такі розмови. Кожен живе, як може, і я їх чудово розумію.

А мені за нього в такі моменти надзвичайно соромно. Намагаюся робити зауваження, так він і на мене огризається – мовляв, мовчи, жінко, я тут головний годувальник і господар.

Дійшло до того, що нас і в гості перестали запрошувати, а іншої компанії у нас немає. Ось і сидимо самі вдома, п’ємо самотньо дорогу випивку, а поговорити по душах ні з ким.

Чоловік вважає, що друзі нам заздрять, а я ж розумію, що їх він просто дістав своїм хвастощами. Та й мене, правду кажучи, теж – вже бачити не можу його гордовитий вираз. Ніколи не думала, що простий душевний хлопець перетвориться в такого самозакоханого чоловіка.

Валентина, 50 років.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page