Мало мені радості жити під одним дахом зі свекрухою, то тепер ще чоловік їй віддає всі гроші, бо, за його словами, “мама краще грошима розпорядиться”. Вона і розпоряджається, мені на свої потреби гроші випрошувати доводиться, а це так принизливо.
Після весілля ми з чоловіком жили на орендованій квартирі. Спочатку передбачалося, що чоловікові дістанеться квартира бабусі, але за місяць до нашого весілля його сестра порадувала сім’ю звісткою про свій цікавий стан і найближче одруження. Свекруха вирішила, що дочці квартира потрібніша, а чоловік сперечатися не став.
Попелюшка розписалася за три тижні раніше за нас, і одразу ж перебралася з чоловіком в окрему квартиру. Я не стала сперечатися з цього приводу, хоч було трохи прикро. Таке відчуття, що чоловікова сестра спеціально так поспішала, щоб нам квартира не дісталася.
Поки ми працювали, нам грошей вистачало, але тут я зрозуміла що пари надії. Через побоювання мого лікаря я майже відразу пішла у відпустку, часто пролежуючи боки на стаціонарі. Грошей значно поменшало, а ось витрати зросли. Тоді чоловік вирішив, що треба цю проблему якось вирішувати.
І вирішив він її тим, що поки я вкотре лежала у лікарні, чоловік перевіз наші речі до своєї мами. З стаціонару я одразу поїхала до будинку свекрухи. Мене такий розклад не порадував, а ще дуже обурило, що чоловік прийняв таке рішення одноосібно, навіть не запитавши моєї думки щодо цього. Я йому про це сказала, але він відповів, що іншого варіанту ми все одно не мали.
Не можу сказати, що свекруха якось мене зачіпала. Просто вона робила все, щоб наголосити на моєму статусі гості в її будинку. До плити не підпускала, до прибирання теж, все під приводом турботи про моє здоров’я. Але на її обличчі великими літерами було написано, що вона тут господиня, а мені треба сісти у куточок і мовчати.
Частину зарплати чоловік віддавав мамі на господарство, решту віддавав мені, залишивши собі трохи на особисті потреби. Я купувала одяг, дещо з продуктів. Сама я працювала уривками, і зарплата в мене була дуже скромною. Але ми нормально справлялися.
Свекруха не втрачала можливості прокоментувати мої покупки. Молоко завжди було не тієї марки, хоча мені воно подобалося, йогурти не ті, фрукти теж, м’ясне я взагалі вибирати не вмію, а на одяг витрачаю неймовірно багато, хоча можна одягтися набагато бюджетніше.
Все говорилося без крику, начебто просто до речі, але робилося це постійно, і при чоловіку. У результаті вона змогла вкласти в голову синові, що його дружина не вміє розпоряджатися грошима. Чоловік став віддавати всю зарплату мамі, йому самому гроші були майже не потрібні. На роботу його возив автобус від заводу, обід йому збирала мати з собою, шкідливих звичок у чоловіка не було. Куди йому гроші?
Мене не влаштовувало те, що всі фінанси зосередилися в руках свекрухи. Я пробувала з чоловіком на цю тему розмовляти, але він не розумів, що мене не влаштовує.
– Мама веде весь побут, вона готує, купує продукти, логічно, що в неї й усі гроші. Вона ними краще розпорядиться. А тобі якщо щось потрібне, то ти їй просто скажи, вона тобі виділить потрібну суму.
Мене обурювало від думок, що я повинна випрошувати гроші у свекрухи. А доводилося саме випрошувати, бо мама чоловіка все знала краще. Наприклад, який одяг мені потрібний, а який ні.
– От скажи, навіщо витрачати гроші на чергову шмотку? Ти зараз будеш поправлятися, вона стане тобі мала. І куди тобі ходити? На роботу ти майже не з’являєшся, а на консультацію і в старій можна сходити, ніхто тебе не з’їсть.
Ні, давай ти не будеш марнувати гроші, адже вам відкладати треба – дитина скоро народиться, та й не століття ж вам зі мною жити, – відповідала свекруха на моє прохання виділити мені грошей на нову одежину.
Я не шопоголік, тому речі купую лише за необхідності. Зараз ця необхідність є – мої старі речі на мене вже не налазять, а те, що налазить, має затрапезний вигляд і таке я вважаю за прийнятне носити тільки вдома. Те саме відбувається і з косметикою. Свекруха вважає, що мені не треба фарбуватися, бо я виношую дитину, а будь-яка косметика – це хімія.
У такий же спосіб було виключено перукарню, адже стригтися у цей час – погана прикмета. А нещодавно мені було сказано, що платне обстеження це примха, його можна чудово зробити в поліклініці. Звичайно можна. Тільки для цього треба записатися мало не за місяць, а потім ще й відсидіти кілометрову чергу, бо за часом у нас у безкоштовних лікарнях не приймають. Ти можеш бути записана на восьму ранку, а потрапити тільки в десятій на прийом.
До того ж зараз не та ситуація, щоб зайвий раз вештатись під кабінетами, де невідомо хто чхає, кашляє і температурить. Але для свекрухи це не доказ, на її думку, я собі навигадувала.
Поскаржилася на це чоловікові, але він підтримав свою маму. Каже, що я і в громадському транспорті їжджу, і в магазини ходжу, і до лікуючого теж, і нічого, доки не захворіла, тож і на обстеження можу спокійно сходити.
Тут навіть проблема не в грошах, яких чоловікові та його мамі шкода витратити на мене та майбутню дитину. Тут ставлення взагалі мене дуже напружує. Це я зараз ще хоч якісь свої гроші маю, а потім що буде, коли я не працюватиму? Постійно на уклін до свекрухи ходити чи у своїх батьків клянчити? А навіщо я взагалі заміж тоді виходила?
