Знаєте, зі святковими клопотами ніхто так не псує настрій, як продавці. Деякі панянки думають, що покупець з брудними чобітьми по помитому прителепався до них в хату і клянчить гроші. Деякі умудряються не лише обрахувати, але й настрій зіпсувати і тут нема різниці чи це продукти, чи побут, чи аптека.
Зі мною часто таке стається і, коли вже проходиш кілька вулиць, до тебе доходить, що тобі не додали здачу. А вдома бачиш, що тобі ще й не свіже підсунули. І це жаліється вам людина, яка дружить з математикою і, наче, ретельно призирає, те, що купує.
У мене був випадок, коли продавчиня так на мене верещала, що я не маю грошей без здачі, що я аж вдома доперла, що ті нещасні 5 гривень, які вона у мене фактично вкрала, вона сама мала й додати. Звичайно, що я більше в той магазин і не ходжу, а стараюся купувати в супермаркетах, де можна розрахуватися карткою.
Проте, й тут раді обдурити. Наприклад, коштує олія на ціннику 56 гривень і ти така щаслива береш її та купуєш, а на касі вона 65. Ти кліпаєш очима і не розумієш, як так, видно, ти не добачила. Акційні товари коштують як неакційні, а ти взяла вже два і довга черга за тобою висловлює обурення тобі, бо ти їх затримуєш! Під тиском платиш і обіцяєш собі бути уважнішою. На наступний раз, я вже беру олію і кажу – пробийте її. Продавець пробиває і вже тягнеться за іншим товаром, але я наполягаю – яка ціна? – 65. Стоп, на ціннику 56! Прибігає охоронець, робить відміну і касир перепрошує, що забули поміняти цінник. Але цей цінник ще з того тижня, коли я сама повелася на таку ціну!
Але сьогодні дістала чергова продавчиня передпенсійного віку. Купую хліб вже по закінченню покупок: на руці важка сумка, на іншій рюкзак, мало не носом вишпортую копійки аби дати без здачі, бо це вічна проблема цього магазинчику. І вгадайте в чому претензія до мене? Ну точно вгадали – я гроші поставила на стіл, а не 5 см ближче на тарілку.
– Для кого ця тарілка стоїть, – бурмоче продавчиня роблячи над собою над зусилля, щоб взяти гроші.
– Перепрошую, ви не бачите в якій я позі стою? Може мені хвостом гроші давати?, – вже обурююся я і виходячи не кажу звичне «Дякую. Допобачення».
Цілу дорогу я вишукую інший магазин, де можна купити смачний хліб і не бути при цьому винним у тому, що не такі гроші, і не туди поставлені.
А якось я сама, навчена отакими оказіями зі мною, дістала продав чиню, що вона мені не так порахувала сир. Та перерахувала ще раз і вийшло так, як вона каже. А до мене все ніяк не доходить. Та ще раз повторює і я бачу, що жінка вже злиться. Проте, мені вистачило розуму перепросити!
– Вибачте, будь ласка, за це, – сказала я і корона з мене не впала і, сподіваюся, цій людині не так було паскудно працювати далі.
Насправді наше життя складається з дрібничок, які, мов доміно, падають одна на одну і формують наш досвід та настрій. Тому, будьмо взаємоввічливі, якщо не можемо бути приязними.
Фото Ярослава Романюка.
