Одного разу батькові подарували елітну пляшку “Імператорського”, дуже цінний і модний у той час напій. Я ж, тоді ще студент, вирішив, що пляшка стоїть без діла, і… спустошив її з друзями. А щоб батько нічого не помітив, налив туди чорного чаю. “Все одно не помітить”, подумав я.
Пройшло кілька тижнів, і настав день, коли я привів свою дівчину додому знайомитися з батьками.
Мама накрила на стіл: салати, закуски, пироги – все було ідеально. А батько вирішив, що треба показати гостинність із кращого боку, і виніс дві пляшки: звичайну біленьку для нас із ним і ту саму “елітну” пляшенсію для моєї нареченої. Поставив її на стіл і з гордістю сказав:
— Це для нашої гості. Чоловіки – за “білу”, а панянкам – “імператорський”.
Наречена трохи зніяковіла, але не відмовилася. Батько налив їй повну чарку. Вона взяла її, мовчки перехилила, навіть не скривившись. Батько підняв брову й подивився на маму. А та, почервонівши, запитала:
— Часто ви так п’єте, дівчино?
Дівчина, не моргнувши оком, відповіла:
— Щодня.
Батько зітхнув, присвиснув і промовив:
— Задоволення дороге.
— На це гроші завжди знайдуться! – впевнено парирувала наречена.
Я, щоб якось змінити тему, вирішив урятувати ситуацію:
— А може, телевізор подивимося?
Батько лише хмикнув:
— Тут цікавіше, ніж у телевізорі.
І налив дівчині ще одну чарку.
Вона підняла її двома пальчиками й заявила:
— З таких маленьких я ще не пила.
Мама, яка якраз щось нарізала, впустила ніж просто на стіл. Я запанікував:
— Зараз прийде якийсь чоловік!
Батько буркнув:
— Уже прийшов.
Наречена випила ще й додала:
— Я так боялася сюди йти, думала, вам не сподобаюсь.
Батько ввічливо відповів:
— Сподобалися, але чи не забагато п’єте?
— Якби ви одразу налили чашку, то було б достатньо, — не розгубилася вона.
Батько похитав головою:
— Це ж пів моєї зарплати.
— Ви що, так мало отримуєте? – здивувалася наречена.
Батько примружився:
— А ви?
— Ну, достатньо, щоб із мамою вечорами пити, — щиро зізналася вона.
Мама знову впустила ніж, а цього разу ще й виделку.
Я спробував перевести розмову:
— Жінка прийде!
Батько, не стримуючи сарказму:
— Не приведи Господи!
Наречена почала розповідати про сімейну традицію:
— Ми збираємося всією родиною та п’ємо, але любимо, щоб він був ще гарячий.
Мама ледь не випустила тарілку:
— І велика у вас сім’я?
— Бабуся, сестра, я й мама. А тато від нас пішов – він забагато пив, — пояснила дівчина.
Батько аж поперхнувся:
— А ви, значить, небагато?
— Ну, дві чашки випиваю ввечері.
— Це ж пів пляшки!
— Головне, ввечері нічого не їсти, — серйозно сказала наречена.
Мама вжахнулася:
— То ви й без закуски?!
— Ну чому, — усміхнулася вона, — у нас завжди є варення.
— А з лимоном пробували? – уже з гумором уточнив батько.
— Бабуся з лимоном п’є. Їй вісімдесят років, але спати без цього не лягає, — абсолютно спокійно пояснила вона.
Батько витримав паузу, встав і сказав:
— Приємно було познайомитися.
— І мені теж! Дякую за чай, — щиро відповіла наречена.
Тут батько різко спохмурнів:
— Який чай?!
Він зблід, підняв пляшку, понюхав, а потім подивився на мене з таким виразом, що я зрозумів – мене викрито.
— Це… я… це, щоб не пропало, — забелькотів я. — Ну, він стояв і стояв пів року…
Мій аргумент виявився слабким. Наступного ранку я отримав таку “виховну бесіду”, що пляшки більше не чіпав, навіть якщо вони стояли без діла.
