Сергій:
– Та нічого.
Тоді Зінаїда продовжуцвала допитуватися. Як виявилося, свекруха скоро виходить на пенсію. Її, як би це правильно сказати, випроваджують. У фірмі, де вона працює, проводиться реорганізація. Ще трохи їй залишилося і все. Сергій переживає.
Зінаїда:
– А чому така проблема? Свекрусі вже майже 60 років. Чого засмучуватися? Нехай йде на свій заслужений відпочинок.
Сергій:
– На відпочинок? І як їй тепер жити, на які гроші?
Зінаїда:
– На пенсію, як всі. Звісно, пенсії зараз невеликі у нас в країні. Багато хто скаржиться. Але, судячи з усього, їх ніхто не збирається піднімати.
Ну ми в міру можливостей допомагатимемо їй грошима. Доведеться, звісно, їй жити скоромніше, не як зараз. Але думаю, впорається. Гулятиме, дивитися серіали, відпочивати.
Сергій:
– Ага, серіали! У неї немає житла.
Зінаїда:
– Як ннмає? А де вона весь цей час жила?
Сергій:
– В орендованій квартирі, за яку платила небагато-немало 500 доларів щомісяця. А оскільки пенсія – це як зазвичай сущі копійки, вона просто не потягне таку високу орендну плату.
Зінаїда здивувалася:
– Як це – в орендованій? Я завжди думала, що у неї власна квартира. У неї ж вона була, хіба ні?
Сергій:
– Немає її вже давно. Продала вона років десять тому. Гроші вклала в дві новобудови. Хотіла в одній жити, а іншу здавати. Була б чудова прибавка до пенсії. Звісно, її «кинули».
Ну ти знаєш, як у нас це запросто робиться. Забудовник збирає гроші, потім оголошує себе банкрутом і зникає з ними. Типова схема.
В результаті зараз квартир немає, грошей теж. А домогтися справедливості, сама знаєш, не вийде.
Зінаїда з Сергієм живуть скромно. У них двоє дітей, які ходять в школу в молодші класи. Квартира в іпотеці, 2-кімнатна, в спальному районі столиці. Тягнуть цей кредит з неймовірними зусиллями, особливо останнім часом. Приблизно місяці 4 назад Сергій пішов з роботи. Сім’я пережила справжній стрес. Подібне у них без негативних наслідків не обходиться.
Добре, що Сергію вдалося досить швидко знайти іншу. Правда, умови там гірші. Більш того, необхідно їздити в інший кінець міста в промзону. В дорозі потрібно робити дві пересадки. Але в зарплаті майже не втратили.
Зінаїда розповідає:
– Економимо, намагаємося не хворіти, тому що лікарняні вибивають з колії надовго. Діти майже завжди залишаються самими останніми – раніше в садку, зараз на групі продовженого. Морально дуже важко. Зате років через 7-8 у нас буде власне житло.
Що стосується стосунків між свекрухою та Зінаїдою, то вони, м’яко кажучи, були прохолодними. Справа в тому, що свекруха їдко висловилася з приводу другої дитини. Вона відразу дала зрозуміти, щоб на неї не розраховували.
А ніхто, власне, і не розраховував. Зінаїда піднімала дітей сама. Всі декрети «відсиділа від дзвінка до дзвінка». Потім віддала дітей в садок, а через п’ять місяців взяли з чоловіком іпотеку. Доводилося за невелику плату просити сусідку допомагати. Кілька разів приїжджала мама Зінаїди. А свекруха взагалі жодного разу з онуками не сиділа. І ось тепер їй жити ніде, тому вона сподівається на сина.
Зінаїда:
– До нас її взяти неможливо! У нас всього дві кімнати. Одну займають діти, а іншу – ми. Оренду квартири для неї ми не потягнемо. І я не розумію, чому Сергій повинен вирішувати цю проблему? Свекруха – доросла людина. Вона залишилася без квартири досить давно, щоб можна було за цей час все добре подумати і вирішити проблему. Знала ж, що на пенсії не зможе орендувати житло. Повинна була сама якось до цього приготуватися.
Свекруха сама кашу заварила. Стосунків нормальних з невісткою та онуками не вибудувала. Ніколи нічим не допомагала. Нехай тоді сама викручується. Хіба Зінаїда з Сергієм їй чимось зобов’язані? Так, Сергій її син. Але це не означає, що він повинен їй допомогти на шкоду своїй родині.
А ви що думаєте, читачі? Хто правий у цій ситуації? Чи треба допомогти свекрусі? Можливо є якісь інші шляхи виходу з ситуації, що склалася?
Фото ілюстративне.
