Третю годину блукала Маринка по магазинах, підбираючи подарунок для свого Вадимчика. Поради продавчинь стосовно подарунка тільки нервували та смішили жінку:
– Діловий блокнот, краватка, набір для гоління, туалетна вода, канцелярські прибамбаси типу рамочок для світлин та підставок із ручками. Усього цього у нього навалом! Хочеться подарувати щось особливе, незабутнє!
Наморщила чоло, пригадуючи звички та уподобання чоловіка: любить добряче поїсти, поспати, випити, рибалку із кумом, обертається на мoлодих жінок… Ні, це все не те! Раптом здогадка, мов блискавка, пронизала мoзок: «Вечірка для двох із шaмпaнським та тихою музикою, це так освіжить наші стoсунки, внесе романтику».
Зателефонувала до куми:
– Зіночко, можеш на вихідні дати ключ від дачі? Хочу влаштувати для чоловіка невеличке сімейне свято! Щоб Вадимчик пригадав перші роки нашого життя, коли знімали квартиру, в усьому собі відмовляли, але так кохали одне одного!
Почула у відповідь:
– Аякже, з чоловіком! Двоповерхового будинку із євроремонтом малувато, то ви вирішили усамітнитися на дачі, яка нагадує курятник, а не житло! Сказала б прямо, що маєш кoханця й потрібне місце для зустрічей!
Марина кинула слухавку до сумки. Оговтавшись від почутого та трохи заспокоївшись, зайшла до кума на роботу:
– Андрію, скажи чесно, ти ж дорослий чоловік, прожив життя й усе розумієш…
Той, тримаючи стаканчик із кавою, так і занiмiв на місці, витріщився на куму, мов баран на нові ворота, не зовсім розумів, що вона має на увазі. Марина підійшла ближче, щоб ніхто із працівників не чув їхньої розмови:
– Ну, є ситуації, коли потрібно побути разом, тобто без дітей, знайoмих, родичів. Розумієш, про що я?
Андрій відвів куму в бік:
– Маринко, а пам’ятаєш, як я тобі співав пісеньку «Що то за кума, що…». Знав, що колись відгукнешся на мою пропозицію! То де й коли?
– Я не те мала на увазі, – прошепотіла й вибігла геть.
«Ну й народ! Одні нeпpистойності на думці», – думала Марина, і вирішила залагодити цю справу без посередників.
По дорозі додому купила газету із об’явами про житло під найм та зірвала кілька оголошень на стовпах. До самісінького вечора кружляла вулицями міста, підшукуючи більш-менш пристойну кімнату, відчуваючи на собі багатозначні й оцінюючі погляди господинь та господарів житла, відповідаючи на запитання типу: а кімната для одного чи двох? чоловіків, жінок? сімейної пари чи… Повернулась стомлена та щаслива, бо уже знала, що має незвчайний подарунок. Вона зрозуміла, що гарне затишне житло на кілька годин, на одну нiч, на добу – це в їхньому містечку вільна ніша. І це може бути дуже перспективним бізнесом.
Минув рік. Марина та Вадим відкрили фірму, яка здає житло під найм на короткі терміни. Ніхто не ставить зайвих питань, не вимагає документів. Тільки гроші. До них почали приїжджати закохані парочки із сусідніх міст і сіл, навіть зі столиці на вихідні ось уже кілька тижнів сивий дядько з молодою супутницею знімають однокімнатку на околиці.
Незабаром річниця весілля… Марина замислюється над тим, щоб відкрити міні-готель для шлюбної ночі, але це буде уже інша ідея-подарунок для коханого чоловіка.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
