Дуже дивно життя пройшло. Згадую молодість і бачу, що роки промчали непомітно. Минулого тижня мені виповнилося 57 років, але настрій був не святковий.
Навіть додому нема кого покликати: ні рідні, ні подруг. Тільки маму маю. Так і живемо разом, допомагаємо один одному. Як без неї житиму, не знаю. Вона вже у поважному віці, давно за 80 років. Хоч вона молодець! Зрозуміло, що здоров’я дедалі частіше підводить, але поки що вона самостійно ходить і все робить.
Я три роки тому вийшла на пенсію. Але продовжую працювати, бо на пенсію не дуже погуляєш. Тож треба працювати.
Як згадаю, як минула моя молодість, так сум і накочує. Намагаюся не сумувати. Радію, що поряд матуся, для неї все роблю. Все ж таки не настільки погане у нас життя.
Хтось без житла, без рідні, без коштів. А у нас все є, все гаразд. Щовечора дивимося телевізор і в’яжемо. На вихідні запрошуємо до себе сусідок, спілкуємося. В однієї син за кордон поїхав, в іншої – донька вийшла заміж. Я слухаю їхні історії і ніби сама живу тим життям. Ось так і набираємось вражень.
Звичайно, це чужі діти та чужі життя. Тільки не можна постійно оплакувати свою розтрачену молодість. Як можу так і живу.
Рада за тих, у кого все виходить, і нікому не заздрю. Молюся і дякую за все добре, що в нас було, і за те, що ми змогли впоратися з усіма негараздами.
Головна картинка – pexels.
