fbpx

Знаєте, це якось не дуже чесно по відношенню до мене, адже я Вадимові віддала п’ять років свого життя, своєї молодості, а тепер цим всім користається якась інша жінка!

Справа в тому, що я залишала Вадима з зарплатою у п’ять тисяч гривень і чітким розумінням, що він вже вище голови не скочить!

Ні, я заміж виходила за перспективного хлопця і перший рік він мені довів, що вартий того, щоб з ним створювати родину. як тільки у нього скінчилися гроші, то він одразу поїхав на заробітки і був там рік, поки не привіз потрібної суми на дольову участь у новобудові.

– Ти мій герой, – казала я йому, – нарешті у нас буде своя квартира, а не орендована!

Але через кілька місяців він знову їхав. Бо ж треба було на останній внесок і ще на ремонт заробити.

– Я вернуся швидше, бо ремонти й сам умію робити, – сказав мені він і я була певна, що так і буде.

Поки його не було, то я теж не сиділа без діла, а працювала, сама себе забезпечувала, бо ж треба і десь жити і щось їсти, а тих грошей, що він мені залишив дуже скоро не стало. Розумієте, жінка має створювати настрій для чоловіка, але я не вмію створювати щось з нічого і ніхто це не вміє.

Коли нема грошей, нема за що піти в магазин, то яка може бути усмішка і приязнь? Чоловік має жінку забезпечувати, а вона вже йому створить затишок і тоді приведе на світ маля. Я такої думки і її поділяв Вадим. Ми хотіли стати на ноги і тоді вже думати про дитину.

Три роки нашого спільного життя пройшли швидко, бо його практично не було поруч, а я мусила сама на себе розраховувати.

Коли ж він приїхав, то вже почалися якісь непорозуміння, бо виявилося, що у нас різне бачення і кольору стін, і взагалі планування. І хто що має робити. Я люблю готувати їсти, але ж я не маю бути прикута до кухні, бо йому треба ще друзів нагодувати, які йому допомагають.

– Є замовлення і це все вирішується, – сказала я йому на претензії, що в холодильнику порожньо, – я теж працюю і стомлююся, тому не маю сили ще на вас усіх готувати!

Господи, троє чоловіків вже місяць не можуть скінчити ремонт в двокімнатній квартирі і я маю носити їм їсти! Для цього є замовлення на дім – що душа забажає і смачніше, ніж би приготувала я.

– Ти взагалі мене не любиш, – каже на таке Вадим.

– Слухай, до чого тут це? Продукти хіба грошей не коштують? А приготування, то на одне вийде. То чого не замовити, а жінку дзьобати?

Нарешті вже той ремонт скінчили, але знову нема грошей.

– Слухай, – кажу я йому, – та скільки ти там заробив, що вже грошей нема? Я на свою зарплату якось тут живу і непогано, а ти не був рік дома, приїхав і вже через три місяці нема грошей?

– Ти думаєш, мені там на голову падають з неба євро?

От і поговорили. А далі Вадим взагалі відмовився їхати на роботу!

– Я тут буду шукати.

– Тоді дитину ми ще на рік відкладаємо, – кажу я йому, – ти бачив які ціни на коляски і все інше? Я не буду дитину в подолку колихати!

Наче знайшов непогану роботу і я вже подумала, що можна потроху мені вже залишати свою роботу, як він поробив два місяці, а тоді давай казати, що то їх оштрафували, то недоплатили, то його взяли на іншу роботу і треба починати з найменшої зарплати.

– Слухай, я хочу стабільності, – сказала я те, що думала, мене не влаштовує чоловік, у якого зарплата менша, ніж у мене! Вважай, що я просто викинула своє життя через тебе!

Я вирішила, що на цих стосунках треба ставити крапку і суд постановив мені половину від нашої квартири.
Я запропонувала чоловікові, згідно закону, викупити мою частку і… він викупив! Ви розумієте? тут мені плакався, що у нього зарплата п’ять тисяч гривень, а потім витягнув звідкись гроші і мені віддав за пів квартири!

Ще й посмів сказати, що то він мене так перевіряв і краще з мудрим втратити, ніж з немудрим знайти!

Недавно бачила, як він помагав жінці з дитиною сідати в машину, а тоді сів за руль. Оскільки він весь світився і воркував, то я зрозуміла, що він одружився і при грошах. І це мене обурює, бо це я чекала на дитину і на машину, на достойне життя, віддала для цього найцінніше – свої молоді роки і що тепер?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page