Отож, тридцять років тому Оксана мене знайомила зі своїм нареченим. Я пригадала, що хлопець мені не сподобався, але Оксана так біля нього сяяла і ще й мені казала, щоб я була дружкою у неї на весіллі, тому я пішла на те знайомство.
Хлопець і справді був гарним, доки не відкривав рота. Справа в тому, що я не переношу дим, на моє прохання не диміти біля мене, хлопець не зреагував, тому мені довелося встати і піти на вулицю, поки він дмухав на Оксану.
Вернулася я тільки тоді, коли офіціант приніс замовлення і я зрозуміла, що мені принесли не те, що я хотіла, але Артур сказав мені, що замовив те, що їдять усі. Коли ж я сказала офіціантові забрати страву, то він почав говорити Оксані, що йому не подобаються капризні жінки і добре, що вона у нього не така.
Я замовила собі іншу страву, бо я просто терпіти не можу огірки, і намагалася підтримати якось розмову.
Артур казав, що він займається інвестиціями і дуже наполегливо мені казав зробити страховий поліс на себе і родину, а він дасть від себе хорошу знижку.
Я дуже сумнівно ставлюся до таких речей, тим більше, що я вперше бачила Артура і вперше чула про його страхову компанію.
Вони провели мене додому і на наступний день Оксана прибігла вся сяюча з питанням:
– Як він тобі?
– Мені такі чоловіки не подобаються, – чесно сказала я.
– Чого? Він найкращий, а ти просто заздриш!
– Оксано, він просто нікого не бачить, окрім себе і не думаю, що з ним легко буде жити, – казала я їй.
– То мені жити, а не тобі! І я тепер розумію, чому Артур сказав, щоб ти мені за дружку не йшла і не соромила перед його другом, який буде дружбою. Я візьму Віру!
Я тоді просто отетеріла і не пішла до неї на весілля взагалі. Мені було неприємно, що моя подруга мене проміняла на хлопця, який не є її достойним.
Йшли роки і я жила в іншому місті, у мене чоловік, діти і вже онуки. Приїхала аби доглядати за мамою на кілька місяців, бо вона вже була геть слабка і тут я Оксану й зустріла.
І вона мені розказала свою історію з життя з Артуром. Виявляється, чоловік був їй невірним чи не одразу, не цінував її як дружину і всіляко дорікав, що у них донька, а не хлопчик, а іншу дитину Оксана мати не могла.
Вони жили в трикімнатній квартирі її батьків і якось чоловік запропонував розміняти квартиру, щоб донька, яка з ними жила, мала свою квартиру, а вони свою.
– Тоді мені здалося це дуже гарною ідеєю, – розповідає мені Оксана, – Але все ніяк не знаходилося варіанту з обміном, тому Арсен запропонував продати квартиру і купити спочатку доньці, а потім нам. Грошей за його підрахунками мало вистачити, плюс заощадження ще були.
Оксана погодилася і вони продали квартиру та поки жили в його матері, а Артур підшуковував квартири… А одного дня він не вернувся додому…
Виявилося, що він мав молоду любку з якою поїхав в її рідне місто і там вони купили квартиру і живуть в щасті і радості.
Я співчувала подрузі, бо таке хіба присниться… Але тут вона мені каже:
– Ти ще тоді бачила, який він є. то чого ти мене не відмовила від заміжжя? Ти знаєш скільки б я собі зберегла нервів і здоров’я?
Я мало не впала від здивування! Справа не в тому, що вона б мене послухала, бо я впевнена, що ні, але як вона зараз перекладає відповідальність за своє ж життя на мене! На людину, яку вона знала колись і випадково побачила тепер! А якби мене не зустріла, то хто б був винен в її проблемах?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
