Знаєте, я не хотіла одного від свого чоловіка – аби він став таким, як мій батько, що вічно лежав на дивані і командував мамою, а вона те й робила, що все йому на таці підносила під ніс

І ось я все варю та парю, а мій чоловік те й робить, що лежить на дивані, а я біля нього кручуся. Але після того, як він почав вже носом крутити від моєї вечері, то я зрозуміла, що це все не з проста.

– У нього хтось є, – кажу я подрузі, – Їсти не їсть, приходить з роботи і одразу лягає і лежить. Ні до чого не має інтересу, ні щоб з дітьми побавитися, ні, щоб зі мною побути. А йому ж лишень тридцять п’ять!

– Може, він захворів?, – каже подруга.

– Та яке? На сварки добре має силу. Ще мені докоряє, що він все мені віддає, а я вічно грошей вимагаю, бо не стає. Каже, що в іншої жінки все до ладу, а в мене ні.

Бо це була щира правда, я вже, знаєте, не витримую, я й на роботу, я й дітей з садка воджу та забираю, продукти купує та готую, та я теж не залізна!

А він же рота не прикриє, все мені згадує, що це я за нього заміж хотіла і от тепер маю просто радіти, що у нас таке життя.

Я тоді постелила собі в залі біля дітей. Не можу й на нього дивитися, раз він таке каже.

Так, я дуже хотіла за нього заміж, але ж коли це було. Але якби мені сказали, що той гарний хлопець перетвориться на казна-що на дивані, яке ще й дозволятиме собі відкривати рот на святу жінку! Та я б від нього тікала світ за очі!

Ми вже кілька тижнів не говорили, спали окремо, їли окремо, та я й не знаю чи він що їв, бо я йому нічого не готувала.

– То я тобі всі гроші, а ти мені й канапки не зробиш, – аж розплакався він.

– Що? Руки маєш і роби, я тобі не служниця, – відказала йому я.

– То нащо мені така жінка, – каже він мені.

– Не треба, то й не треба. Я тебе не тримаю, – сказала я, бо це була остання крапля, – Збирай речі і йди до матері своєї.

На наступний день він не прийшов ночувати і вже не приходив.

Мені було дуже гірко від того, що моє сімейне життя скотилося до такого. Що я не розпізнала, яким Мар’ян був з самого початку. А думала, що він мене любить і дітям тішиться. А він до когось ходить та ще мені каже, що я недолуга дружина.

Нічого, я проживу і дітей на ноги поставлю.

З такими думками я зайшла в магазин, купила продукти, пішла по дітей, а нас вже чекає свекруха. Ну, думаю, я тут вже себе не стримуватиму, хай вона мені слово скаже.

– Інно, відведи дітей до кімнати, а нам треба поговорити, – каже вона.

Та я з радістю! Я вже приготувалася до розмови, як вона в сльози.

– Що ж ти не бачила, що Мар’янчик марніє? Та чого ж ти раніше мені не сказала? Та ми б могли його кудись повести! Та де твої очі були та яка ти жінка! Та ти з нього лише всі соки пила та заставляла на вас гарувати. Та все тобі було мало! Та я шкодую, що, коли він тебе привів, то я його не перерадила! Була б мені дитина жива-здорова! Аби ти мені на поріг не ступала, бо я не знаю, що з тобою зроблю.

І пішла. Я не знала, що й думати. Про що вона взагалі. Він просто такий як і всі чоловіки. Що тепер робити?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page