Знаєте, зазвичай під Новий рік люди щось отримують, знаходять, трапляються з ними якісь дива казкові. А от у мене під минулий Новий рік чоловік зник. Живий, здоровий, своїми ногами із квартири вийшов з речами і зник.
І я навіть не можу сказати, що була готова до цього. Мабуть, ніхто не готовий до того, що повернувшись у свій дім не знаходиш речей чоловіка і його самого.
Він пішов, коли мене не було вдома. Я поїхала на кілька днів до подруги, щоб змінити обстановку, відпочити після напруженого року. Повертаюся — і вдома порожньо. Ніяких попереджень, ніяких натяків. Просто зібрав речі і поїхав.
На дзвінки не відповідав. На повідомлення — теж. Спочатку я думала, що це якийсь жарт, що він поїхав до батьків чи друзів. Може, це тимчасово, може, зараз повернеться і все буде нормально.
Але ж ні. Дні минали, а він так і не з’являвся. Я просто не розуміла, що відбувається. Як так можна? Прожити вісім років у парі, планувати майбутнє і тут таке?
Я дзвонила його мамі, сестрі, намагалася дізнатися щось від спільних друзів, але всі як один мовчали. Ніхто не хотів втручатись у наші стосунки. Бачте, ми дорослі люди і самі розберемось.
Але з ким розбиратись? Він на дзвінки не відповідає, навіть пояснювати нічого не став. Вся ситуація була абсурдом. Я не могла повірити в те, що мій чоловік так просто може зникнути.
Після кількох тижнів бездіяльності, я почала заспокоюватися. Прикро, але жити далі треба. Я вирішила поїхати у відпустку, щоб хоч трохи відновити себе.
Може, це було банально, але я мала потребу в перезавантаженні. І цей відпочинок став справжнім спасінням. Я знайшла час для себе, почала думати не про те, чому він пішов, а про те, чому я повинна продовжувати жити далі.
Відпочинок не тільки допоміг зібратися, а й повернув мені емоційну рівновагу. Я зрозуміла, що він мене кинув. І мені не потрібен той, хто так легко може піти.
Мені було лячно, звісно, але поступово я почала знаходити в собі сили рухатися далі. Тепер я не шукала його дзвінків, не чекала, що він повернеться. Мене більше цікавило моє життя, мої емоції, моя свобода.
Але ось восени, через дев’ять місяців після того, як він зник, він знову з’явився. Прийшов як ні в чому не бувало, ніби нічого не сталося.
Спочатку не вірилося. Він сказав, що багато думав, що йому не вистачає сім’ї, що він хоче повернутися. Здається, що це повинно було мене зробити щасливою, але насправді я здивована.
Чому він повернувся? Чому тільки зараз? Я навіть не знала, як реагувати. З одного боку, я розуміла, що він, мабуть, хоче повернутися до того, як було, до комфорту.
А з іншого боку, я відчувала, що він забув про все, що я пережила. Протягом всього цього часу я жила без нього, зростала як особистість, почала бачити себе в іншому світлі.
— Як ти можеш так просто прийти і говорити, що хочеш повернутися? Ти ж не знаєш, через що я пройшла за ці місяці. Чому ти залишив мене без попередження? Чому ти не зміг поговорити зі мною, перш ніж зробити це?
Він почав виправдовуватися, говорив, що все це було не так просто, що він не міг впоратися з своїми емоціями, і що він розуміє свою помилку.
Але я не могла цього прийняти. Я вже не була тією ж жінкою, що була до того. Я змінилася, стала сильнішою, самостійною. І головне — я навчилася жити без нього.
— Я не можу просто так відмотати все назад, — сказала я йому, коли зрозуміла, що не хочу його в своєму житті. — Я зрозуміла, що тобі все одно, що зі мною було. Ти не повернеш те, що втратив. І це не те, що я хочу знову пережити. Тому вибач, але ми не можемо бути разом.
Все б віддала аби побачити таке його обличчя знову. Він не очікував. Він справді не очікував від мене почути такого. Пан повернувся. Пан тут. Вклонись і радуйся.
Цікаво, що ті ж друзі які не хотіли втручатись, родичі які стояли осторонь коли він пішов, раптом прокинулись, активізувались. Усім і кожному вже є діло, кожен просить мене одуматись і не робити помилки.
А я її і не роблю. Хіба ж любити себе – помилка? Хіба бажати стабільності і бути впевненим у чвоєму чоловіку – надто велике бажання?
От ви б прийняли такого чоловіка? Змогли б забути пробачити і жити далі, ніби й не сталось нічого?