Не засуджуйте мене відразу, спочатку вислухайте. У нас не все так просто. Хотілося б прочитати від вас поради, а не докори, всюди і так про нас говорять неправду. Спочатку я вам розповім, як у нас все починалося, і ви мене, можливо, зрозумієте.

Мій чоловік ріс хворобливою дитиною у багатих батьків. В довершення до всього він в 13 років впав з дерева і сильно пошкодив спину. Відтоді йому періодично дошкуляють болі в спині і піднімати не можна нічого важкого. І в армію його тому навіть не взяли. Зате він відучився в художній школі з відзнакою і малює картини.

На 20-тиріччя батьки йому подарували двокімнатну квартиру. Мовляв, одружишся синку, буде де жити і дитині кімната є. А я росла в невеликій однокімнатній квартирі з мамою. Дуже бідно, але тягли, як могли. Я закінчила школу і вступила до коледжу. Через рік покинула навчання – познайомилася з чоловіком і вийшла за нього заміж у 18 років. А йому було вже 23.

Три роки було все супер! Його батьки нас балували, самі говорили – молоді повинні спочатку відпочити, а потім працювати! Вони оплачували всі наші витрати і їжу, і навіть купували нам путівки за кордон. Хоча ми не нахабнішали і могли задовольнятися малим. Але через 3 роки трапилося непоправне – його батьків не стало.

Чоловік важко переживав втрату, навіть став попивати. А я раптом зрозуміла, що мені ранками недобре. Перевірила – точно: два місяці! На мою пропозицію переїхати в батьківську троячку, чоловік відповів відмовою: «Мені там важко перебувати. Краще будемо здавати!». На ці гроші ми і почали жити.

Але біда не приходить одна. Ще через місяць я дізналася про мамину проблему. Її швидко не стало, буквально перед моїм материнством. Звичайно ж, для нас з чоловіком це було другим великим потрясінням, але треба було якось жити далі і ми теж здали мамину маленьку квартиру. Разом 7200 + 4800 = 12000 гривень на сім’ю на місяць.

З’явився на світ наш синочок, він у нас ріс теж хворобливим. Весь час плакав, перевірялися по лікарях в лікарнях. Але це до його 5-ти років, а потім ніби як все налагодилося. Але ми все одно вирішили не віддавати його в садок, а виховувати до школи всередині сім’ї. Зараз йому 6 років, через рік – в школу.

Я не працюю зі зрозумілих причин – всі сили віддаю синові, і буду віддавати навіть коли він піде в школу. Чоловікові хоч і не дали групу через спину, але йому реально складно іноді навіть сидіти. Він малює картини, але продажів майже немає. За весь цей час йому вдалося продати всього дві картини, і то недорого. Через такі невдачі чоловік часто впадає у відчай і іноді навіть випиває. Творча людина, дуже вразлива.

Я знаю, що жити на 12000 сім’ї дуже складно. Якщо в трикімнатній наймачі живуть постійно і платять справно, то з однокімнатною вічна проблема. Одні орендували, поїхали і залишили там неймовірний безлад. Інші жили, не заплатили за 2 місяці, і ми їх ледве вигнали звідти, потім ще місяць не могли здати іншим. Відповідно 3 місяці ми жили на 7200. А взагалі цих грошей вистачає тільки на квартплату і їжу, одягаємося ми найчастіше в секонд хенді, а синові речі дають знайомі, чиї діти вже виросли.

Гаразд, до цього часу поки перебиваємося, у багатьох буває гірше, навіть коли вони працюють. І мені навіть не важливо, що з боку нас обзивають бідосями і ледарями, чоловіка роботи – мазаниною, його самого – випивохою, а мене квочкою. Були б вони на нашому місці, не знаю як самі б заспівали. Причому багато пліткують, а самі спини гнуть за 8000 в місяць!

Але мене турбує інше. Сина дражнять через це у дворі. Ми вже думали переїхати в трикімнатну, але тоді буде ще гірше: здача двокімнатної ледь потягне на 5200, а це значить, що 2000 гривень ми будемо втрачати. Та й де гарантія, що і там будуть сусіди розумніші і делікатніші? Але соромно перед сином, він хвилюється і питає, чому нас все так обзивають?

Думки про майбутню школу у мене ще похмуріші. Як там до нас поставляться? Звичайно ж, в першу чергу будуть питати, ким працюють батьки. Що дитина скаже? Мати домогосподарка, а батько вільний художник без доходів? Це відразу звучить так, ніби – ніким. Ставлення буде відповідне. А як уявлю ще шкільні побори на зборах, так взагалі руки опускаються.

Я вже думала піти працювати, але куди? У мене немає освіти. Хотіла хоч прибиральницею, але не можу залишити сім’ю. У чоловіка, буває, як замкне, так йому самому допомога потрібна. Та й сина я на нього не залишу тому. Але він не випивоха, у нього бувають “гулянки” на кілька днів, а потім він може місяцями не пити взагалі, навіть на свята. Головна проблема – це щоб сина не діймали  в школі, і так вже соромно перед ним. Як бути?

Фото ілюстративне.