Наталя, напружено озираючись, вийшла з метро і зателефонувала подрузі:
— Катю, уяви собі, який сьогодні зі мною казус стався! Будильник чомусь не спрацював, і я прокинулася на годину пізніше. Бігом – на роботу! Не снідаючи, не вмиваючись. І все одно запізнилася!
— Нічого страшного, Наталочко, — відповіла подруга, позіхаючи, — Один раз за все життя можна й запізнитися на роботу.
— Та це не найстрашніше! — Продовжувала Наталка, — Мало того, що я пізно з’явилася, так ще й без спідниці! Боже, який сором! Знімаю я пуховик у кабінеті, а шеф на мене так здивовано дивиться і питає: «Наталю, а ви нічого вдягнути на забули?» Я – до дзеркала: кофта та колготки на місці, спідниці немає!
— Ой! І як же ти так?
— Ледве з сорому не згоріла! Загорнулася в палантин. Цілий день просиділа за комп’ютером, навіть у туалет було соромно вийти. Добре хоч пуховик у мене довгий, бо було б ще гірше.
— Ну ти даєш, подруго.
— Та й це ще не все, Катю! — Продовжувала розповідь про свої пригоди жінка, — На голові у мене були дві зелені папільотки, які я на ніч закрутила! Катрусю, це словами не описати! Наді мною вся контора сміялася!
— Тридцять три нещастя! Але ти не переймайся, Наталочко, — підбадьорювала подруга, — Через тиждень про цей випадок вже ніхто й не згадає.
— За тиждень поїду у відрядження. Тільки треба подивитися, чи у Львові підтвердили мій приїзд. Зараз подивлюсь у телефоні.
Наталя зазирнула в сумку і ледь не впала від здивування.
— Катрусю! Схоже у мене, поцупили у метро телефон! Що ж я тепер робитиму?!
— Заспокойся!
— Там все: всі контакти, інтернет-банк, робочі документи, фото. Який жах! – її голос затремтів.
— Та, заспокойся ж ти, нарешті! — Вигукнула подруга, — Твій телефон у тебе в руці! Ти зі мною по ньому розмовляєш!
Фото ілюстративне.
