Знову чоловік зателефонував. Я швидко вискочила на балкон включила відеозв’язок і молила Бога аби Алан не потрапив у кадр. Уста говорять одне, будуємо плани на майбутнє, але на душі геть інше. Намагаюсь сказати правду, але не можу. Знову змовчала. А він же чекає, готується, а я все не наважуюсь на важку розмову.
Ми з донькою зі столиці виїхали у березні. Спочатку, як і всі, прибули до Польщі, але одразу зрозуміли, що потрібно їхати далі. Вибір був між Францією і Німеччиною. Ні з однією, ні з іншою країною нас нічого не пов’язувало, тож проаналізувавши усю ситуацію вирішили все ж податись до Німеччини.
Прийняли нас дуже гарно. Дай Боже здоров’я кожному хто допомагав нам на кожному етапі. Титанічна праця цих людей неоціненна. Спочатку нас у готелі оселили, а згодом нам надали житло – невеличку квартирку, але нам з донькою то палац справжній.
Доньці моїй дев’ятнадцять років. Дівчина вона дуже видна і справжня красуня має гарний голос. Мій чоловік удома її беріг, мов зіницю ока. У нього сестра була колись, дівчина не дожила і до вісімнадцяти, родина чоловіка і досі не оговталась від її втрати.
Моя донька на неї дуже схожа. Не знаю чому, але як тільки наша доня на світ з’явилась усі родина чоловіка над нею тряслась. От прямо ногами по землі ходити не давали. За ручку чоловік її до шостого класу в школу водив. Вона у нас дуже домашня дівчинка.
Але так було двома. Тут моя Ніка стала одразу до роботи у волонтерському центрі. Там дуже багато молоді було і саме саме там вона познайомилась із Аланом. Він також біженець, але в Німеччині вже давно. Має професію і допомагає волонтерському центру. Від моєї Ніки він старший на десять років.
Саме завдяки помочі Алана ми оформили усі документи. У нього авто своє і він часто нас виручав. У чужій країні така поміч дуже доречна.
Чим більше часу минало, тим ясніше мої очі бачили – між молодими людьми почуття. Мою доню не спиняло ні те, що Алан має іншу віру, ні те, що він старший і культура його народу кардинально відрізняється від нашої.
Ніка і Алан разом уже більше восьми місяців. Відносини між ними дуже гарні. Алан любить і береже мою дитину, до мене ставиться з повагою і розумінням. Ми вже знайомі з величезною його родиною. Живуть вони, як і ми на квартирі, але в іншій частині міста. там прямо у них куточок їхньої держави. Вони усі в купі оселились.
Уже вісім місяців я ніяк не наважуюсь сказати правду чоловіку. Знаю, що він буде проти. Більше того, він зробить винною мене у всьому, мовляв не догледіла не вберегла. Він там уже планує, як ми житимемо по поверненні. Зробив у домі ремонт капітальний.
Як йому сказати я просто не знаю. Донька моя уже відкрито говорить про те, що не буде повертатись. тут воан навчається і подальше життя пов’язує саме з Німеччиною, вірніше з Аланом.
Як бути? Казати правду зараз, але ж мій Валентин просто місця собі там не знаходитиме. Чи все ж змовчати, а час покаже. Може вони через три дні і розбіжаться? Хоча який там, у них любов.
Як мені бути? Аби дров не наламав коли дізнається. Ох, що ж робити?
Тоня К.
16,02,2023
Головна картинка ілюстративна.