Я дуже раділа, що нарешті видала заміж свою дочку Олю. Справа в тому, що дівчинка моя красуня, але підібрати нареченого раніше 25 років вона не могла.
А от до Роми вона прикипіла. Оля кілька місяців зустрічалась із Ромкою. Я вже звикла, що цей сором’язливий хлопець став у нас частим гостем. Я не вмішувалась у їхні стосунки і знала про зятя тільки те, що він нам казав.
Після весілля Ромка та Оля стали жити у мене. Я була не проти цього і давно звикла до нового чоловіка у сім’ї.
Рока саме перейшов на велике міське підприємство. І робота, і зарплата його влаштовували. Оля могла собі дозволити працювати на півставки, решту часу займалася справами по дому.
Я продовжувала працювати продавцем на ринку. У торгівлі я як риба у воді – це навіть не професія, а покликання! Мене торгівля виручала у будь-які часи – вдома завжди були продукти.
Щоправда, потрібно виходити на ринок щоранку шість днів на тиждень. Але зарплатня і продукти свіжі, компенсували будь-які незручності.
Якось Рома прийшов додому з нерадісною новиною. На місці його роботи почали скорочувати штат через реорганізацію підприємства. Ромку таки скоротили.
Для бюджету сім’ї, незважаючи на мої бонуси, це була велика втрата. Тепер йому треба було терміново шукати нове місце роботи. А Оля вже звикла до неповного робочого дня і не хотіла порушувати традиційного укладу, бо частенько спала до обіду.
Дивлячись на дітей, я розуміла, що мені варто їх підтримати, поки зять у пошуках. Ринок мене, як завжди, врятував. Якраз звільнився прибиральник території, і я влаштувалася на його місце. Якийсь хоч підробіток.
Минуло півроку, проте Ромчик все ще був «у пошуку». Він читав оголошення, ходив на якісь зустрічі… Але нічого йому не підходило. Завжди щось було негаразд. То далеко добиратись, то грошей мало платять, то графік незручний. Мені та дочці він лив мед у вуха, що скоро знайде роботу з такою ж посадою, як у нього була перед цим, і ми заживемо-запануємо.
Весь цей час я працювала з ранку до вечора. І не скаржилася. Завдяки мені вдалося вберегти їхню родину від боргів. Усі ситі, одягнені. Але я ясно бачу, що Ромчик уже почав відкидати цілком нормальні вакансії, щоразу знаходячи відмовки.
Мама моя мені щодня телефонує і каже, що все через мою доброту. Навіщо ж йти йому працювати, якщо в холодильнику завжди повно їжі та рахунки оплачені? Всі ці казки про “майже знайшов” будуть лунати до скону. Не вірить вона їм і мене моралізує, що й я повинна уже ставити питання руба.
Неприємно і те, що він і по господарству не дуже допомагає, а домашніх справ хоч греблю гати. Ось у суботу він пішов із самого ранку з дому, мовляв, шукати роботу. А я цілий день одна тут у єдиний вихідний лад наводжу. Прийшли увечері втомлені обоє, поїли і в ліжко.
Я поки що продовжую працювати за трьох і не знаю, як вплинути на ситуацію. Уже з ніг скоро впаду, а виходу не бачу.
Підкажіть, як бути? Чи й справді не треба їх турбувати і хорош посаду не так просто знайти?
Головна картинка ілюстративна.
