fbpx

— Знову вона спізнюється, — злився Антон, стоячи біля вікна РАЦСу, — навіть на власне розлучення не може вчасно прийти. Свєтка, його дружина, дійсно, постійно спізнювалася, Антон же завжди приходив, приїжджав, прилітав вчасно

— Знову вона спізнюється, — злився Антон, стоячи біля вікна РАЦСу, — навіть на власне розлучення не може вчасно прийти.

Свєтка, його дружина, дійсно, постійно спізнювалася, Антон же завжди приходив, приїжджав, прилітав вчасно.

— Точность — ввічливість королів! — гордо говорив Антон.

Так навчила його бабуся, яка виховувала його з п’ятирічного віку, після розлучення батьків.

— Ти мій король, — реготала Свєтка, — а я твоя королева, королевам можна спізнюватися.

Перед внутрішнім поглядом Антона встала Свєтка, блискуча після душу, він заскрипів зубами, спробував прогнати видіння, але воно виявилося наполегливим, йти не бажало.

Пам’ять підкидала все нові картинки: ось Леська, пританцьовуючи, смажить улюблену картоплю, … ось тягне сходами здоровенний кавун, крізь зуби лаючи непрацюючий ліфт, поки Антон біжить на допомогу зі свого 12-го поверху, а тут на весіллі у друзів співає коломийки, попискуючи в тих місцях, де трапляються заборонені слова.

— Ну чому вона вічно спізнюється, — продовжував накручувати себе Антон, а пам’ять продовжувала свою роботу.

Антон згадав, як вони запізнилися на рейс за кордон. Путівки були дешеві, на тиждень за копійки.
Але Свєтка забула вдома паспорта і чартер полетів без них.

Антон тоді злився на неї весь тиждень, а потім виявилося, що туристи не могли повернутися додому п’ять днів – турагенство комусь там гроші не заплатило, і якби вони полетіли, то Антон запізнився б на здачу проекту, який готував майже три місяці, і справа могла закінчитися звільненням, ну або вже точно, позбавленням премії.

А як вони запізнилися на потяг через Свєтиного кота, якого не можна було залишити вдома одного на тиждень, а бажаючі посидіти з “дитинкою” все не знаходилися.

І друзі поїхали на сплав без них.

Антон тоді був готовий наздоганяти друзів на літаку, але рафт, рюкзаки, весла перевезти повітрям виявилося вельми дорого.

А друзі потрапили в грандіозну зливу, сплавлятися стало неможливо-річкою несло такі колоди, що сплав виявився останнім у їхньому житті.

Рафти кидати було шкода, і вони тяглися по березі під дощем до найближчого села, а потім чекали машину, сидячи на рюкзаках і клянучи все на світі.

А до бабусі на день народження?

Свєтка пропустила поворот, і поки розвернулися, поки доїхали, до часу «Ч» залишалося дві хвилини, і вони бігли, спотикаючись, до під’їзду, а коли влетіли в під’їзд, Свєтка підвернула ногу і ліфт поїхав. Вони мчали вгору по сходах, а з ліфта доносилися зовсім не лагідні застряглого в ньому сусіда.

І запізнилися вони всього на дві хвилини …

— Вiдьма вона, чи що, – подумав Антон, – звідки вона знає, коли спізнюватися треба?

Антон вийшов на вулицю, на парковці, як завжди, незграбно, розверталася Свєтка.

Вийшла з машини, побачила Антона і засяяла вмить, замахала рукою, і, мабуть, згадавши, навіщо приїхала, раптом згасла.

— Привіт, — сказала Свєтка — йдемо?

— Так запізнилися вже, – сказав Антон, – підемо краще в кафе посидимо.

Автор – Тетяна Троїцька.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Фото – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page