Я не здивована, що цей дзвінок таки відбувся. Все до того йшло, але кум так нічого й не зрозумів, просив в чоловіка якоїсь поради, рецепту негайно все виправити, але хіба виправиш за один день те, що ти п’ятнадцять років плекав?
Десь глибоко в душі я відчула навіть задоволення від того, що сталося. Кума й так довго протрималася. Я б з таким і дня не прожила, а вона п’ятнадцять років жила і ще й чоловіка виправдовувала.
Зоряна дуже добра жінка, така співчутлива, домашня, господиня гарна, діток своїх обожнює, з роботи одразу додому, лишнього на себе не витратить, чоловікові слова кривого не скаже, все у неї був її «Степасик».
Ми познайомилися ще молодими, разом гуляли і разом весілля справляли, діти у нас майже одного віку, тому я добре знаю, що за ці роки Зоряна тільки ще більше вросла в свою сім’ю душею і тілом. З боку виглядало, що вони з Степаном щасливі, але як було послухати його, то він всю свою родину тримав в послуху, бо він господар.
Мій чоловік мав геть інше бачення того, як має поводитися чоловік і батько, тому Степан не раз його називав каблуком, мовляв, вийди з усіма на пінне, чого ти з дітьми в ліс на велосипедах їдеш. Чи чого з жінкою їдеш відпочивати, а не з друзями, чого жінці помагаєш, а не з друзями гуляєш.
– Діло жінки сидіти вдома і все робити, а ми маємо і в сауну ходити, і на рибалку.
Бувало, що я вже не витримувала і відправляла чоловіка на рибалку з тією компанією.
– Йди, бо знову будуть казати, що я тебе вдома тримаю.
– Інно, я не хочу йти. Мені вдома з вами добре. Я не маю нікому нічого доказувати.
Степан не розумів, як це взяти дитину і піти гуляти в парк, щоб жінка відпочила.
– Вони ж для того створені, дивися, вилізе тобі на голову і не знімеш. Та якби моя натякнула, то я б знаєш, що зробив?
Так само він не цікавився, як діти вчаться, на які гуртки ходить, чого хочуть в житті. Те все мала робити жінка, а він тільки поганяти, бо він справжній чоловік.
І ось Зоряна з дітьми виїхала за кордон, а Степан ще так тішився, що нарешті відпочине. Але вона там побула рік і сказала, що не вернеться, бо їй зустрівся інший чоловік, який ставиться до неї, як до людини.
– Так і сказала «як до людини». Ти уявляєш? А я як до неї ставився? Невдячна.
– Степане, ти спитай себе чи ти хочеш дружину вернути, змінися і тоді вона подумає, – переконував його мій чоловік.
– Я не маю змінюватися, я все робив правильно. Я не буду сюсюкатися з нею, як дівчисько.
– Тоді не жалійся. Я скільки тобі разів казав, що ти вже дуже до Зоряни вимогливий? А ти казав, що то все для профілактики, щоб знала своє місце.
– Я хотів аби вона була до всього голова, до життя, розумієш?
– Так вона й стала готова до життя без тебе, ти сам це зробив. Не давав їй тепла в сім’ї, а лише вимоги і критику, от вона й пішла туди, де все це отримала.
– Ні, вона просто невдячна, – й далі твердив Степан.
Я ж привітала Зоряну, написала їй, що дуже за неї рада і бажаю їй залишатися собою і не дозволяти більше нікому вилазити собі на шию.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
