Жив собі на світі старезний дід Михась з чорним-пречорним котом Дідьком. В селі люди не звертали уваги чи кіт білий, сірий чи краплений – головне аби мишей ловив. А Михасевий кіт ловив щурів. Приходили до нього сусідки та прилащували:
– Діду, таке завелося в стайні, що не дай бог, прийшла – то мало не обімліла. Та більший за вашого кота. Дайте на ніч, га?
Дід дава кота, який переможно приносив на поріг стайні довжелезний щурячий хвіст. Сусідка потім тиждень дідові носила їсти, а він ділився й з котом.
Дід Михась був таким старим, що вже ніхто з вулиці й не знав чи є у нього родина, чи нема. Жив самотою і сам не любив нікуди ходити, все біля своєї господи крутився та на лавці його можна було застати, коли мали розвозити пенсію.
І якраз про пенсію та кота ця оповідка, клянеться поштарка Зося.
Зося, як завжди, принесла дідові пенсію, перерахувала та тицьнула галочку, де підписати. Далі запитала чи дід не хоче виписати яку газету, має мило на продаж та насіння всіляке. Якраз на весну:
– Беріть, бо на весні буде таке дороге, а в мене о – дішовка.
Дід інколи брав мило, інколи виписував газету. За цим всім дійством спостерігав чорний кіт і лиш ліниво помахував хвостом.
Проте, у діда і кота було своє свято після пенсії – вони обоє йшли до магазину, поруч. Шкутильгав дід, а біля нього з високо задертим хвостом йшов Дідько. В магазині дід купував котові банку шпротів, а собі баночку згущонки, вони отак розкошували в перший день пенсії.
Отож, все було як завжди, Зоська швидко відрахувала гроші і дала підписати. Дід не звернув увагу, що вона рахуючи двічі назвала цифру, але раз поклала купюру. Старий давно недочував та недобачав… Але кіт, на цю оказію аж випрямився.
Зоська клянеться, що випадково так сталося, що вона забулася і безневинно постраждала. Проте, їй не дуже вірять, адже всім відомо, що вона має позику, про яку сповістили всіх сусідів з банку, тому вважають випадковою поведінку кота.
Кіт почав Зоську переслідувати. Вона додому – він там сидить на порозі та позіхає, вона в магазин і він плететься за нею, вона зранку вікно відсовує – він сидить на вікні та позіває. Тривало то так довго, що у Зосі вже здавали нерви, але кіт справно з’являвся до неї і ліниво позіхав.
Останньою краплею став випадок, коли вона їхала на велосипеді, а кіт несподівано перебіг дорогу. Знаючи, що таке на біду, вона почала гальмувати, але успішно заїхала в фосу. Десь через пів години вона вилізла з фоси та витягла велосипеда, колесо покрутило, а на славнозвісній точці буба. Вона попленталася до діда.
Прийшла і поставила сто гривень діду на лавку:
– Діду, я вам не дорахувала минулого разу, то от віддаю. Пробачте.
– Ой, Зосюню, яка ти добра людина. Дякую!, – зрадів дід.
Зоська вийшла з обори і краєм ока поглядала, що робить кіт. Але той ліниво сидів коло діда і не звертав на неї ніякої уваги.
Фото Ярослава Романюка.
