fbpx
Без категорії
Зранку у селі стався переполох: у Марії зникла донька. Мати, хоча й була неабияк цим стривожена, до пoліції не йшла. Мала причину на те

Зранку у Корчах стався переполох: у Марії Теліжчихи зникла донька. Мати, хоча й була неабияк цим стривожена, до пoліції не йшла. Мала причину на те.

Надійка, як минуло їй 12, усе частіше просила матір розповісти про батька. А що розповідати? Не склалося їхнє з Віктором сімейне життя, і Марія у 20 років залишилася одна із крихітною донечкою. Чоловік повернувся туди, звідки приїхав, — у велике село неподалік міста, заявивши перед цим, що в такій глушині, як рідні для Марії Корчі, можуть жити лише диваки.

Коли наpодилася їхня донька, Марія була вражена, як вона схожа на Віктора. Ті самі очі, ніс, піборіддя із ямкою… Дівчинка була квола, потребувала повсякчасного догляду й уваги. Набідувалась Марія з нею, рятуючи від незліченних дитячих хвоpоб. А у вільну хвилину сідала за швацьку машину — була гарною швачкою, шила-перешивала не тільки односельцям, а й селянам із сусідніх сіл. Зате, як кажуть, без хліба не сиділа.

У такій безкінечній круговерті минали її найкращі роки…

Та ось донька підросла, і Марія почала задумуватися над своїм життям. До неї, розлученої, з дитиною, ніхто з любов’ю не просився. Та й кому? Село давно постаріло, її ровесники в міста подалися чи за кордон.

А Надійка все не відступала із запитаннями про батька: де він зараз живе? Якось, вислухавши розповідь про їхнє коротке сімейне життя, сказала: «Я хочу побачити батька, не вірю, що він мене не любить…».

Подібні розмови почастішали після того, як до них почав навідуватися Степан із сусідньої вулиці, у якого півроку тому помepла дружина і він залишився з донькою Олею — Надійчиною однокласницею.

Однієї неділі, повернувшись із ярмарку, Марія доньку вдома не застала. У їхньому селі не загубишся, тож одразу закралася думка, що Надійка поїхала до батька. Адреса їй відома, і дорога не така далека, але ж іще мала для такої подорожі, бідкалася Марія, не знаходячи собі місця.

Тим часом біля залізничної станції добрі люди підвезли малу своїм авто до села, де мешкав її батько. Звісно, вона їм не сказала про нього, вигадавши натомість історію про подружку.

Біля магазину Надійка розпитала, де живе Віктор Бараш.

Заспішила вулицею, та, підійшовши ближче до будинку, спинилася, перевела подих. А потім, міцно стиснувши ручки поліетиленового пакета із гостинцями, рушила вперед.

Ось і хвіртка. Хоча кудлатий песик на цепу на неї не загавкав, знову нерішуче зупинилася. «Хіба я стояти сюди приїхала?» — подумала сердито й заспішила до ґанку.

Відчинила одні двері, другі… Люди, які сиділи за столом, обідали. Ніяковіючи, Надійка привіталася і замовкла. «Що казати далі?»

Аж тут із-за столу підвівся він — її тато, красивий, як на фото, що лишилося вдома, схожий із нею.

— Заходь, доню, — несподівано трохи захриплим від хвилювання голосом сказав. — Ти сама?

— Ні, з тобою, — відказала тихенько, затуливши личко долоньками…

Цілий тиждень прожила Надійка у батьковій сім’ї. Марія не заперечувала. Вона не здивувалась, почувши, що Віктор одразу впізнав доньку — із роками вона ще більше ставала схожою на батька. Його нова родина прийняла дівчинку як рідну, два братики від неї не відходили. Домовилися, що на літні канікули Надійка неодмінно приїде знову, звісно, вже з маминого дозволу.

До свого рідного села повернулася автобусом — батько купив квиток і попередив водія про юну пасажирку. А ще подарував мобільний телефон.

Читайте також: Виходить їх шлюб з Вікторією тримається тепер не на любові, а на пільгах? Як ти могла так, Віко?! За що?!

— Тепер ми з тобою завжди на зв’язку, не цурайся мене і пробач, що не я тебе знайшов, а ти мене. Їхатимеш у гості — зателефонуй, я зустріну.

— Чия ти будеш? — запитала жінка, яка сіла поруч неї в автобусі. — У нашому селі таких білявих немає.

— Батькова, — гордо відповіла Надійка.

За матеріалами – Вербиченька, автор – Лідія НАКОНЕЧНА, Житомирська область.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.