Марину дочка привела у світ сім років тому, відразу після весілля. Жили вони з чоловіком добре, ми їм квартиру віддали бабусину, батьки чоловіка ремонт там оплатили, та й самі молоді на місці не сиділи, купили машину, відпочивати їздили. Дочка в декрет зі спокійною душею пішла, умови ідеальні, турбуватися нема про що.
Все проходило добре відходила легко. Внучка з’явилась здорова і викапаний тато, така ж чорнява і зеленоока. Назвали Мариною в честь моєї мами.
З дитиною допомагати дочці майже не потрібно було, вона сама відмінно справлялася. Возитися з дитиною їй було в радість, допомоги просила, тільки якщо їй треба було кудись відлучитися, куди дитини не візьмеш, а весь інший час сама справлялася. Марина росла безпроблемною дитиною, навіть коли зубки з’являлись, вона не надто вередувала.
Про другу дитину розмови заходили, але погодок дочка не хотіла, вважала, що між дітьми різниця повинна бути побільше, щоб все встигати. Тому друга дитина з’явилась тільки тоді, коли Марині було вже шість років. Її готували морально до того, що з’явиться братик або сестричка, дівчинка чекала появи дитини з нетерпінням.
Все життя внучки її оточували турбота батьків і любов. Дочка проводила з дитиною дуже багато часу, вони були близькі, тому я переживала, як все піде, коли з’явиться друга дитина. Мене заспокоювали, говорили, що нічого не зміниться. Можливо, перший час Марині буде діставатися трохи менше уваги, але дівчинка вже досить доросла, щоб це зрозуміти.
Начебто причин для занепокоєння не було, але я все одно хвилювалася. Виявилося, що не дарма. Я вже вийшла на пенсію, тому приходила до дочки, щоб допомогти – може, приготувати щось, попрасувати, з дітьми посидіти або погуляти. Вже тоді мені стало впадати в очі, зміна відношення до Марини.
Я просила доньку повернути колишнє відношення до Маринки, але вона мене не чула зовсім. Її чоловік теж дивувався таким змінам і намагався компенсувати дитині материнську любов. Зрештою у них все геть розладналось. Одного прекрасного дня моя донька прийшла до нас з меншою дитиною, сказала, що розлучається з чоловіком і залишає Маринку з ним.
Я вислухала доньку, напоїла її чаєм і сказала іти з Богом. Пояснила, що у неї є свій дім і своя родина, для нас вона уже відрізана скибка. На тому і попрощались.
Відтоді минуло три роки. Сім’ю донька змогла зберегти тільки завдяки мудрості зятя, але між нами стосунки геть розладнались. Маринка живе у мене. Контакту з матір’ю у неї немає.
Ніяк не можу зрозуміти свою дитину. Як же можна от так. Невже поява другої дитини здатна згасити любов до першої.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
