Зробила я зопалу помилку, з ким не буває, але чоловік не хоче мене зрозуміти і пробачити, каже, що чужу дитину годувати не буде

Але ж ми так хотіли дитину, я хотіла, я п’ятнадцять років на це диво чекала, а тепер стою перед вибором, який дуже важкий.

Почалося все з непорозуміння, я клянуся, що якби не те волосся у ванній, що я знайшла, то я б ніколи так не вчинила!

Отож, ми з Русланом разом вже п’ятнадцять років, все у нас просто чудово, окрім того, що нема дітей.

Спочатку ми дітей не хотіли, бо ще на ноги не стали, а далі вже виявилося, що проблема в мені.

Руслан мене втішав, казав, що нам і вдвох добре, що ніколи мене не покине і я старалася для чоловіка бути такою жінкою, яку не можна покинути. Бо огортала його піклуванням і турботою, догоджала йому і сама старалася бути гарною та доглянутою, щоб чоловік мною пишався.

Я працювала в офісі, а от чоловік міг брати роботу додому і тижнями з хати не виходити, проте, йому добре платили. Я працюю торговим агентом і приходиться інколи їхати на кілька днів в іншу область, а ще просять колеги замінити, бо ж там у дітей як не свято, то болячка, тому я багато у роз’їздах.

І ось одного дня приїхала і застала таку картину – чорне волосся на моїй щітці! Видно, що хтось брав мої баночки з кремами… Мені в очах потемніло… Чужа людина рилася в моїх речах, чужа жінка, аж мені стало зле від того, почала все протирати антисептиком, вся аж тряслася.

А далі інша думка – отже, чоловік не соромиться водити когось сюди! Де ще вона була і чого торкалася? А далі інша – чоловік вже не мій? Що робити?

Я не знала, як вчинити правильно, тому мовчала і приглядала до чоловіка, чи він сам себе не викаже? Але ні, він вів себе як завжди і я лиш утверджувалася в думці, що він вже звик до такої поведінки. Що його вже совість не турбує.

Але ж він клявся мені, що буде завжди зі мною, а тепер за моєю спиною таке чинить? Як він може?

Тоді щось піднялося в мені, таке, що прагнуло зрівняти рахунки і я вже знала, хто це буде.

Давно до мене наш водій залицяється, то я його ощасливлю. А тоді зізнаюся чоловікові, щоб він знав, як це таке відчувати.

І так і зробила, це було просто, бо ми часто їздимо удвох, зупиняємося в одному закладі.

Ніякої втіхи чи полегшення я не відчула, а все навпаки. Вже потім їхала і думала, як про це все сказати і як почати, бо мало того, що він мені невірний, то ще й мене до цього підштовхнув і я тепер отак почуваюся!

– Ти чого така знервована, – спитав він мене, коли я вже годину ходила по кімнаті з кутка в куток.

«Добре, що ти мене зачепив», – подумала я і вилила на нього все. І про волосся і про водія.

Руслан розгублено кліпав очима, а доті прошипів:

– Мати твоя приїздила, якраз під зливу попала і волосся в ванній сушила…

Я зблідла… Як?

– Руслане…

– Не говори до мене і не підходь! Бачити тебе не хочу!

Чоловік не ночує вдома вже місяць, як я його не прошу мене зрозуміти в пробачити, але він і чути не хоче. А тепер я ще дізналася, що при надії. спочатку подумала, що у мене щось серйозне і навіть зраділа, бо тоді Руслан прийде до мене, щоб підтримати і ми помиримося. А тут така новина:

– Ви при надії. Вітаю.

– Яке? Ви що? Я не можу мати дітей!

Ви собі уявляєте мій стан? Я мріяла про дитя стільки років і ось воно у мене є! Але нема Руслана, бо він не хоче мені пробачити і я стою перед дуже складним вибором. Як вчинити правильно?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page