Але ж ми так хотіли дитину, я хотіла, я п’ятнадцять років на це диво чекала, а тепер стою перед вибором, який дуже важкий.
Почалося все з непорозуміння, я клянуся, що якби не те волосся у ванній, що я знайшла, то я б ніколи так не вчинила!
Отож, ми з Русланом разом вже п’ятнадцять років, все у нас просто чудово, окрім того, що нема дітей.
Спочатку ми дітей не хотіли, бо ще на ноги не стали, а далі вже виявилося, що проблема в мені.
Руслан мене втішав, казав, що нам і вдвох добре, що ніколи мене не покине і я старалася для чоловіка бути такою жінкою, яку не можна покинути. Бо огортала його піклуванням і турботою, догоджала йому і сама старалася бути гарною та доглянутою, щоб чоловік мною пишався.
Я працювала в офісі, а от чоловік міг брати роботу додому і тижнями з хати не виходити, проте, йому добре платили. Я працюю торговим агентом і приходиться інколи їхати на кілька днів в іншу область, а ще просять колеги замінити, бо ж там у дітей як не свято, то болячка, тому я багато у роз’їздах.
І ось одного дня приїхала і застала таку картину – чорне волосся на моїй щітці! Видно, що хтось брав мої баночки з кремами… Мені в очах потемніло… Чужа людина рилася в моїх речах, чужа жінка, аж мені стало зле від того, почала все протирати антисептиком, вся аж тряслася.
А далі інша думка – отже, чоловік не соромиться водити когось сюди! Де ще вона була і чого торкалася? А далі інша – чоловік вже не мій? Що робити?
Я не знала, як вчинити правильно, тому мовчала і приглядала до чоловіка, чи він сам себе не викаже? Але ні, він вів себе як завжди і я лиш утверджувалася в думці, що він вже звик до такої поведінки. Що його вже совість не турбує.
Але ж він клявся мені, що буде завжди зі мною, а тепер за моєю спиною таке чинить? Як він може?
Тоді щось піднялося в мені, таке, що прагнуло зрівняти рахунки і я вже знала, хто це буде.
Давно до мене наш водій залицяється, то я його ощасливлю. А тоді зізнаюся чоловікові, щоб він знав, як це таке відчувати.
І так і зробила, це було просто, бо ми часто їздимо удвох, зупиняємося в одному закладі.
Ніякої втіхи чи полегшення я не відчула, а все навпаки. Вже потім їхала і думала, як про це все сказати і як почати, бо мало того, що він мені невірний, то ще й мене до цього підштовхнув і я тепер отак почуваюся!
– Ти чого така знервована, – спитав він мене, коли я вже годину ходила по кімнаті з кутка в куток.
«Добре, що ти мене зачепив», – подумала я і вилила на нього все. І про волосся і про водія.
Руслан розгублено кліпав очима, а доті прошипів:
– Мати твоя приїздила, якраз під зливу попала і волосся в ванній сушила…
Я зблідла… Як?
– Руслане…
– Не говори до мене і не підходь! Бачити тебе не хочу!
Чоловік не ночує вдома вже місяць, як я його не прошу мене зрозуміти в пробачити, але він і чути не хоче. А тепер я ще дізналася, що при надії. спочатку подумала, що у мене щось серйозне і навіть зраділа, бо тоді Руслан прийде до мене, щоб підтримати і ми помиримося. А тут така новина:
– Ви при надії. Вітаю.
– Яке? Ви що? Я не можу мати дітей!
Ви собі уявляєте мій стан? Я мріяла про дитя стільки років і ось воно у мене є! Але нема Руслана, бо він не хоче мені пробачити і я стою перед дуже складним вибором. Як вчинити правильно?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота