fbpx
Історії з життя
Зустрічаюся з сином найближчої подруги. Це начебто неправильно, але чому?

Загалом, не знаю, як так вийшло, але я зустрічаюся із сином своєї подруги. Це все абсолютно нормально і йому є 18, проте останнім часом мене сильно діймає совість. Це начебто несправедливо і неправильно, але чому? Він приділяє мені час, і ми добре спілкуємося. Часом мені вдається виключити в собі це дивне почуття, але воно повертається до мене знову і знову, немов мені хочеться сказати і вивести наші стосунки на світ.

Ми були з ним знайомі протягом 5 років, і нічого до цього не вело. Більш того, у мене є чоловік і діти, тому те, що зараз відбувається дивно подвійно. Я знаю, як це виглядає з боку, і багато хто мене засудить. Вони будуть праві, безумовно, але все це перекриває те, що я відчуваю поруч з ним. Ту турботу і ласку, а також розуміння, яке я не можу видавити зі своєї сім’ї роками. Ту теплоту стосунків, яка нагадує мені про колишню молодість і безтурботність.

Я не можу думати про те, як ми виглядаємо з боку і чи здогадується про щось моя подруга, але одне можу сказати точно – мені все одно.

Проте всю ситуацію ускладнює моя сім’я, як я вже сказала – у мене є чоловік і діти. Я не мають ні найменшого уявлення про те, як вони відреагують на це. Адже ми всі знайомі один з одним і добре спілкуються. Можливо саме це відчуття таємниці і драйву дає мені такий стимул та перекриває все інше? Я ніколи себе не ловила на цій думці і навіть не думала, що подібне може подобається, але зараз. Це щось сокровенне, сакральне, адже ніхто не знає про нас.

Він пропонує мені піти від чоловіка, стверджуючи, що тягнути такий шлюб безглуздо. Але ж він ще молодий і сам до кінця не розуміє, про що говорить. У його віці заводити сім’ю це останнє, що потрібно робити. Проте, сумнівів в тому, що у нього це може вийти досить вдало у мене немає.

Заради нього я багато чим жертвую зараз – роботою, подругами, часом з сім’єю. Ми подобаємося один однму, саме характерами, а не тільки зовні. Наше дозвілля завжди різноманітне, і я рідко сумую. З чоловіком такого не було дуже давно – рутина повністю нас поглинула, не давши часу один для одного.

Я пишу цей лист не стільки з метою виговоритися, скільки попросити поради. Мені все подобається, але я розумію, що це не може тривати вічно. Я розумію, що в один момент з цим треба буде щось робити. І коли цей момент настане – я хочу бути готова.

Взято з мережі. Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

You cannot copy content of this page
facebook