fbpx

Зустрів перше кохання і втратив землю під ногами. Уже б давно усе покинув і жив з нею, але є один нюанс

У школі зі мною сталося перше кохання. Таке, що залишається у тобі на все життя. З цим періодом у мене пов’язані найтрепетніші спогади. Але в нас нічого не склалося, адже у 10 класі вона переїхала. Я довгий час намагався її знайти в інтернеті, проте вона ніби безвісти зникла.

Минулого року колишній однокласник запросив нас до себе на дачу. Ділянка привернула мою увагу – видно було, що працював професійний ландшафтний дизайнер. Дружина побачила та сказала, що хоче повторити таке у нас на території. Я взяв номер дизайнера… І… Це було моє перше кохання.

Коли я вперше побачив її, я поїхав у місто, бо сильно розгубився. Але наступними вихідними ми зустрілися і нормально поговорили. З того часу я думаю тільки про неї. Виявляється, вона теж мене шукала, але не знайшла.

За цей час побувала у шлюбі, розлучилася, дітей у неї немає. Все складалося, як пазл – ніби не 15 років минуло, а місяць. Наші почуття спалахнули з новою силою, і я втратив спокій. До дружини я не відчував подібного навіть на початку стосунків. Ми з нею і не любили особливо один одного, жили за звичкою кожен своїм життям.

Марина згодна лише на серйозні стосунки, роль другого плану її не влаштовує. Я хотів би, щоб вона стала моєю дружиною, але не знаю, чим мені обернеться розлучення. Справа в тому, що у нас із дружиною спільний бізнес та й діти мене не зрозуміють. Плюс до всього – дружина на сьомому місяці.

Ось тепер місця собі не знаходжу між обов’язками та почуттями. Може, я нарешті заслужив на своє щастя, і настав час пожити для себе? Чи забути про все, як про сон, адже у мене родина і троє діток буде. Але ж любов? Як жити без любові?

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page