fbpx
Історії з життя
Звідкись збоку почулися кроки, ввімкнулося світло і вийшла жінка. Саші здалося, що світло включили не тільки в коридорі, а все його життя освітила ця лампочка. — Сашко, це ти?

У метро було людно. Ескалатор забирав людей вниз, здалеку здавалося, що вони просто зникали в якісь прірві.

Чоловік ступив на сходинку. Немолодий вже, але ще й не старий, з військовою поставою. Ось тільки погляд згаслий. Такі очі у самотніх людей.

Поруч пливла така ж низка людей, але тільки вгору. Погляд чоловіка ковзав по їхніх обличчях тільки тому, що дивитися більше було нікуди, хіба що в потилицю тих, що стояли перед ним.

І раптом серед натовпу погляд спіймав одне обличчя. Дуже знайоме. Він знав цю дівчину, давно, ще в іншому житті, двадцять років тому. Він довго її шукав і ось вона пропливає повз. І чоловік ніби прокинувся, і навіть злякався, що він знову її втратить. Вигукнув:

— Олю, Олю, це я, Саша! Почекай мене нагорі, я зараз! Будь ласка, зачекай тільки не йди! Я зараз.

Він гукав її і намагався протиснутися вгору по сходах, але йому не вдалося. Дівчина озирнулася, відчувши його погляд, вона, мабуть, не була Олею, але, побачивши, як відчайдушно чоловік рветься до неї, похитала головою у відповідь, і зникла в далині.

Внизу чоловік вмить перестрибнув на стрічку яка рухалася вгору. І тут його облило холодною хвилею. «От я бовдур, це не могла бути Оля! Ну звичайно ж, двадцять років минуло. Марево якесь. Потрібно піднятися вибачитися перед дівчиною, налякав її, сказати що помилився».

Дівчина і справді чекала його біля виходу і запитала першою.

— Це ви мене покликали? Добре що я вас зустріла. Ми ж з вами домовилися, що допоможете коробку донести?

Олександр розгублено хитав головою. Звичайно ж ця дівчина не була Олею. У цієї волосся було чорне, як смола, і чубчик короткий, ледь до середини лоба діставав. Зовсім інша. Але ось саме обличчя, воно, ніби світилося і дуже нагадувало його дівчину. І ці ямочки на щічках, і трохи піднята верхня губа.

— Мене звати не Ольга, а Олександра. Це у мене прізвище Волга, і друзі так називають, а багато хто плутає з ім’ям я вже звикла.

І рукою провела по обличчю, так нібито пасмо волосся заправила за вухо. Але ось ніякого пасма не було. У дівчини була коса заплетена з самої верхівки. А цей жест теж був для Олександра знаком. І тому він пішов за цією дівчиною, скаже допомогти — допоможе. Зрозуміло було, що дівчина його теж з кимось плутає, тільки б не обірвалася ця тоненька ниточка спогадів.

— Давайте зараз зайдемо до мене додому, я вже все спакувала і підемо за адресою. Я тут поруч живу.

Вони зайшли в звичайну дев’ятиповерхівку піднялися на сьомий поверх, дівчина відкрила двері.

— Проходьте, я зараз.

І зникла в дальній кімнаті.

Звідкись збоку почулися кроки, ввімкнулося світло і вийшла жінка. Саші здалося, що світло включили не тільки в коридорі, а все його життя освітила ця лампочка.

— Сашко, це ти?

Жінка дуже здивовано дивилася на нього.

І тут дівчина витягує величезну коробку і каже:

— Мамо, цей чоловік допоможе мені коробку із зібраними речами віднести до притулку.

На нього дивилися два абсолютно однакових обличчя, очі, ніс, погляд, тільки одне було трохи старше. Всього на двадцять років.

Потім пили чай на кухні. Саша не могла сидіти спокійно, вона все поспішала кудись, їй треба було бігти допомагати. Вона працювала волонтером. Ні, не працювала, вона була ним за покликанням душі. Вона ж вчиться на лікаря, а як інакше, якщо вже й допомагати людям, то у всьому і завжди.

І тільки коли незнайомий чоловік раптом сказав її мамі: «Як же ж довго я тебе шукав». Саша застигла і притихла.

— Навіщо ж ти поїхав тоді? Втік від мене, кинув. Я ж думала у нас все добре. А Діма сказав, що ти поїхав до свого міста.

— Діма? Я просив його сказати тобі, що терміново виїхав на два тижні. Лист тобі передав. А він мені сказав, що тебе вже немає, що у тебе хтось є, окрім мене і ти з ним поїхала.

— Він мені ніякого листа не передавав. А я он приїхала до твого міста і так і залишилася тут жити. Тебе так і не знайшла.

— А я на південь перевівся, там служив. Ось вже рік, як я повернувся. Яка ж у тебе красива донька! Така схожа на тебе!

— Так, Сашко, у тебе справді гарна дочка. І на тебе вона теж схожа. Таке чорне волосся, було колись тільки в тебе.

Дорослий чоловік витирав сльози і обіймав своїх дівчаток. Ще годину тому його життя не мало ніякого сенсу, було сірим і сумним. А зараз він був щасливий і світ світився радістю. Він знайшов ту, яку шукав так довго, шукав її одну, а знайшов ще й дочку, зараз він вдвічі більш щасливий.

Життя часто підносить сюрпризи. Іноді бувають і такі. Головне не пройти повз. Відчути поклик свого серця. І все обов’язково буде добре!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page