Я на той час ще не була знайома з матір’ю мого хлопця Грицька, але вже була впевнена, що такій жінці, як вона, не сподобаюся. Гриша мені розповідав, що мама велика начальниця в одній фірмі, шанована всіма.
Вона любить усім розповідати, що робити і як, терпіти не може коли її не слухають. Навіть він у дитинстві втомився, що мама диктувала йому, як жити. Ще б пак!
І ось, він привів мене знайомиться зі своєю мамою після того, як ми зустрілися з ним 2 роки.
Вона тільки-но побачила мене, вже відвела погляд у бік і хмикнула багатозначно. Запитаннь було від неї лише два. Хто мої батьки і чи є у мене міська прописка. А я і відповіла як є: з дитбудинку, батьків немає, прописки теж немає.
— Що? – не заговорила, а ніби аж загорланила вона. – Двері он там. А ти – звернулась вона до мого нареченого. – Ти вдома залишаєшся. Чув мене? Щоб я більше не чула, що ви зустрічаєтесь.
Але Гриць пішов зі мною. Те що вона нам у слід бажала, я переповідати не буду. Стільки років минуло, а в мене у віхах і досі той галас.
Коли я закінчила університет, то одержала квартиру від держави, ми Гришею розписалися. Мама його лише зателефонувала мені і сказала, що щастя мені з ним не буде. Я вже намагалася не зважати. У результаті вона перестала спілкуватися і з Григорієм також.
З’явився у нас син — свекруха все ще була непохитною, щодо мене. з сином, правда своїм спілкуватись по-троху почала. Я була не проти. Як усі діти з притулку, я мріяла про маму, хоч сама вже мала дитинку.
А потім чоловік почав пропадати ночами і щоразу казав, що мамі зле і він у неї. Що я йому могла сказати? Адже вона його мама, раптом і справді не добре. У результаті одного разу зник він на тиждень.
Тоді мені зателефонувала свекруха і попросила зібрати речі її сина. Сказала, що той нарешті схаменувся і знайшов собі справжню дружину. А я повинна про нього забути і не турбувати їх.
Звісно, я не повірила. Не міг мій Гриць так вчинити. Не міг. Але все була правда. Таки мав мій чоловік родину на стороні. Коли він відвідував маму вчергове, та, ніби випадково, запросила до себе на чай свою замісницю. Молоду, гарну і при статках. Грицько знайшов точну копію своєї мами і пішов до неї.
Минуло два роки, біля під’їзду я зустріла свекруху. Вона сива, заплакана, і постарівша років на двадцять:
— Марто, прости. У мене ж онук є, Марто. Він у мене єдиний залишився. Більше нікого у мене у всьому білому світі немає. Грицька мого не стало. Ти і онук, ось мій сенс життя тепер.
Я розгубилась, якщо чесно. На душі досі гірко від того, як вони зі мною вчинили. Але Гриші мого і справді не стало восени. Вона єдина людина яка являється ріднею моєму сину. Єдина.
Впустити її у наше життя? Змінилась вона? Чи слід триматись від цієї людини якнайдалі і нічого хорошого з її характером ми від неї не побачимо.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
