fbpx

Звісно ж, у мене був її номер, не чужі ж люди, ніби як. Але дзвінка, чи бодай повідомлення я не отримувала уже років із десять. Саме тому мене і здивував сам факт того, що вона мене набрала. Але на цьому сюрпризи від цієї жінки не скінчились

Звісно ж, у мене був її номер, не чужі ж люди, ніби як. Але дзвінка, чи бодай повідомлення я не отримувала уже років із десять. Саме тому мене і здивував сам факт того, що вона мене набрала. Але на цьому сюрпризи від цієї жінки не скінчились.

Мої тато і мама люди зайняті, кар’єристи. Все життя вони працювали і навчались, їздили на конференції та займалися своєю кар’єрою. Зрозуміло, що маленька дочка для них була на заваді у всьому, тому виховувала мене бабуся.

Коли мені було 5 років, бабуся вирішила переїхати на інший кінець нашої країни, тут були родичі, які допомагали їй.

тато із мамою нічого проти того, аби я із бабусею і дідусем поїхала, не мали. Спершу, вони, навіть, приїжджали до нас у гості, але рідко, буквально разів зо три на рік, а потім взагалі перестали. Ні поздоровлень, ні дзвінків давали про себе знати вкрай рідко.

Я відвикла від них, роль батьків чудово заміняла бабуся, в якийсь момент часу я навіть забула про них, ніби їх зовсім не було.

Життя йшло своєю чергою я закінчила школу, вступила до медичного інституту, на третьому курсі зустріла прекрасного чоловіка та вийшла за нього заміж. Після закінчення інституту ми одразу відкрили власний кабінет. Зараз, ми працюємо уже в своїй міні клініці, за ці роки у нас гарно база клієнтів, нас рекомендують, тож живемо ніби як і не погано.

А тут нещодавно з’явилися мої батьки, стали виявляти до мене неабиякий інтерес. Я, звичайно, розумію, що це пов’язано з тим, що вони обоє вийшли на пенсію і часу у них з’явилось більше, але мені від того ні тепло, ні холодно.

Мама телефонує тепер ледь не щоденно. говорить про те, що шкодує за минулим, тато натякає на те, що хотів би жити поруч з моєю родиною “бо ми ж сім’я”.

Не знаю, у якому світі ці люди живуть, але явно не в реальному. Таке враження, що вони поставили на паузу батьківство, прожили так, як самі собі вирішили а тепер, коли вже всього досягнуто, то можна і дитиною зайнятись.

От тільки мені все це уже не потрібно зовсім. Бабусю я провела в останню путь і саме вона була мені мамою, а дідусь, татом. Їх немає і батьків моїх немає. Можна довго розповідати і моралізувати. але правда в тому, що ті люди мені ніхто.

Подруга каже, що не можна бути такою категоричною і що я маю дати їм шанс. А мені дивно: шанс на що? З ким?

Я донька, але ніколи не була їхньою донькою. Вони зробили свій вибір, тепер свій роблю я.

Хіба ж я не маю на це права? мене так важко зрозуміти?

26,06,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page